ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/4674/17
адміністративне провадження № К/9901/2657/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року (суддя: Кармазін О.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (судді: Бабенко К.А., Бараненко І.І., Єгорова Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України про визнання нікчемним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Адміністрації Президента України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд:
- визнати нікчемним рішення керівника приймальні Президента України Кільови Ганни Олексіївни від 13 січня 2017 року №22/057604-21;
- зобов`язати керівника приймальні Президента України Кільови Ганни Олексіївни передати Президенту України Порошенку П.О. на розгляд скаргу позивача від 16 грудня 2016 року та прийняття рішення.
- стягнути з Адміністрації Президента України на користь позивача матеріальні збитки в сумі 1040,52 грн. та моральну шкоду в сумі 3000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працівники приймальні Президента України безпідставно передали його звернення від 9 червня 2016 року та від 25 серпня 2016 року на розгляд до Генеральної прокуратури України, про що було зазначено в його скарзі від 16 грудня 2016 року. За твердженням позивача, всупереч положень чинного законодавства, а саме статті 19 Конституції України, частини четвертої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" його скарга протиправно не була передана на розгляд Президенту України та безпідставно рішенням від 13 січня 2017 року визнано скаргу позивача від 16 грудня 2016 року необґрунтованою. Позивач зазначив, що такі протиправні дії відповідача завдали йому матеріальних збитків, а також спричинили погіршення його здоров`я, у зв`язку із чим просив компенсувати йому моральну шкоду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 8 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в позові відмовив.
Свої рішення суди мотивували тим, що відповідач при розгляді скарги позивача від 16 грудня 2016 року та наданні на неї відповіді, діяв у межах повноважень, наданих законодавством України, а тому підстави для визнання такої відповіді нікчемною, а також зобов`язання керівника приймальні Президента України Кільової Г.О. передати Президенту України на розгляд та прийняття ним рішення за скаргою позивача від 16 грудня 2016 року відсутні.
Постановою Верховного Суду від 26 червня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у цій справі скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Суд касаційної інстанції зазначив, що позов ОСОБА_1 ґрунтується на недотриманні працівниками приймальні Президента України вимог частини четвертої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" № 393/96-ВР згідно з якою забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Вказане порушення, на думку позивача, допущено під час передачі його звернень від 9 червня 2016 року та від 25 серпня 2016 року на розгляд до Генеральної прокуратури України.
Верховний Суд розглядаючи цю справу дійшов висновку, що суди, проігнорувавши центральний аргумент позову, не надали належної оцінки зазначеним твердженням позивача, не вивчили відповідні обставини та не дослідили зібраних у справі доказів. Зокрема, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи суди не дослідили відповідних звернень позивача та рішень відповідача, що є визначальним при вирішенні питання щодо правомірності надання спірної відповіді від 13 січня 2017 року № 22/057604-21 та розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Мотивуючи рішення, суди попередніх інстанцій вважали правомірним направлення звернень позивача до Генеральної прокуратури України в рамках реалізації положень частини 3 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" в кореспонденції з приписами статті 12 цього Закону та КПК України.
Що стосується направлення працівниками приймальні його звернень, поданих до Президента України до органу і посадовим особам, дії яких оскаржуються, суди зазначили, що на реалізацію положень частини 3 статті 7 та статті 12 Закону України "Про звернення громадян" вказані звернення позивача, щодо розгляду яких була подана скарга, правомірно були направлені до Генерального прокурора України, про що і просив позивач у своїх зверненнях до Президента України. Вказані звернення не направлялися відповідачем до підлеглих Генерального прокурора України регіональних прокурорів прокуратур чи слідчим прокуратури відносно яких сконцентровані доводи позивача у його скаргах та заявах.
У той же час, дії ГПУ відносно руху скарг позивача щодо підлеглих прокурорів та слідчих прокуратури в рамках кримінальних проваджень не є предметом оскарження та дослідження у даній справі, що вбачається з предмету позову.
Тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення (відповідь на скаргу) є законним та обґрунтованим, вірним по суті, оскільки судом не встановлено порушень визначених позивачем норм Конституції України та Законів України при організації розгляду звернень позивача, не встановлено порушень прав, свобод чи інтересів позивача, у зв`язку з чим, відповідно, відсутні підстави для висновку про притягнення до відповідальності заступників керівника приймальні, зазначених у скарзі від 16 грудня 2017 року за порушення частини 4 статті 7 Закону України "Про звернення громадян".
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року і прийняти нову постанову про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що всупереч положень чинного законодавства, а саме статті 19 Конституції України, частини четвертої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" його скарга протиправно не була передана на розгляд Президенту України та безпідставно рішенням від 13 січня 2017 року визнано скаргу позивача від 16 грудня 2016 року необґрунтованою.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Рух касаційної скарги.
За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., (судді) Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року залишено без руху.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року призначено справу до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
16 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України зі скаргою щодо протиправних дій приймальні Президента України зі спрямування його звернень стосовно неналежного, на його думку, проведення розслідування у кримінальних провадженнях, відкритих за заявами позивача, та їх безпідставного закриття, у порушення вимог Закону України "Про звернення громадян" надіслано відповідачем до того ж органу, дії якого він оскаржував. У зв`язку з цим позивач у скарзі від 16 грудня 2016 року просив Президента України дати доручення Генеральному прокурору України Луценку Юрію Віталійовичу розглянути звернення позивача від 10 травня 2016 року та від 31 травня 2016 року.
На вказану скаргу позивачу надано відповідь листом Адміністрації Президента України від 13 січня 2017 року № 22/057604-21, яким позивача повідомлено про те, що вирішення поставлених у його попередніх зверненнях від 9 липня 2016 року та від 31 серпня 2016 року питань не належить до повноважень Президента України, у зв`язку із чим їх на підставі частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" направлено до Генеральної прокуратури України для розгляду. За наведених обставин дії працівників приймальні Президента України під час опрацювання звернень позивача рішенням від 13 січня 2017 року № 22/057604-21 визнані правомірними, а скарга позивача від 16 грудня 2016 року - необґрунтованою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Повноваження Президента України визначаються виключно Конституцією України і не можуть бути розширені законом або іншим нормативно-правовим актом, що підтверджується усім змістом Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 зазначено, що повноваження Президента України визначаються Конституцією України; у Рішенні від 25 грудня 2003 року N 22-рп/2003 - що повноваження Президента України закріплені лише на конституційному рівні; у Рішенні від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003 - що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов`язки). Цієї юридичної позиції Конституційний Суд України дотримувався у багатьох інших своїх рішеннях, зокрема від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007, від 8 липня 2008 року N 14-рп/2008, від 2 жовтня 2008 року N 19-рп/2008, від 8 жовтня 2008 року N 21-рп/2008, від 7 липня 2009 року N 17-рп/2009; від 15 вересня 2009 року N 21-рп/2009, від 17 грудня 2009 року N 32-рп/2009, від 10 червня 2010 року N 16-рп/2010.
При цьому, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 14 червня 2001 року N 8-рп/2001 (справа про доручення Генеральній прокуратурі України) прокуратура України становить єдину систему, яку очолює Генеральний прокурор України. Він призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади (пункт 25 частини першої статті 85, пункт 11 частини першої статті 106, частина перша статті 122 Конституції України). Проте з такого способу призначення Генерального прокурора України на посаду та звільнення його з посади не випливають відносини підпорядкованості органів прокуратури України іншим органам державної влади, зокрема тим, які здійснюють повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади Генерального прокурора України.
З урахуванням наведеного слід констатувати, що серед повноважень Президента України, визначених Конституцією України, відсутні повноваження щодо надання за зверненням громадян доручень Генеральному прокурору України, чи його заступникам чи підпорядкованим прокурорам, відносно ініціювання перед вказаними особами вчинення певних дій чи прийняття певних процесуальних рішень в рамках кримінальних проваджень, оскарження яких в залежності від характеру, виду рішення чи дії здійснюється в рамках КПК України.
Як свідчать матеріали справи, позивачем оскаржується рішення, оформлене у формі листа Адміністрації Президента України від 13 січня 2017 року № 22/057604-21 за результатами розгляду скарги позивача від 16 грудня 2016 року, в якій позивач, у зв`язку з неотримання постанов про закриття кримінальних проваджень, просив Президента України: