ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 200/13312/18-а
адміністративне провадження № К/9901/17299/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року (суддя Стойка В. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року (судді: Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., Сіваченко І.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа Державна судова адміністрація України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа Державна судова адміністрація України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною - задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 05 липня 2012 року № 5126-УІ "Про звільнення судді", якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Позивач приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області та отримував заробітну плату згідно штатного розкладу, проте заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року позивачу не нарахували та не виплатили. Листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області від 22 жовтня 2018 року № 05-1467/18, ОСОБА_1 повідомлено про те, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області наразі не має правових підстав для вирішення питання щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Крім того, зазначений час з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року без відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, не може вважатися вимушеним прогулом. Тому, позивач був змушений звернутися із даним позовом до суду про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року позов задоволено повністю. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року включно. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити сплату єдиного соціального внеску з нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року включно.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що рішенням Верховного Суду від 01 лютого 2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 05 липня 2012 року № 5126-УІ "Про звільнення судді" та позивач приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 13 вересня 2018 року, тому врахувавши вимоги статті 235 КЗпП України, суди дійшли висновку про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.
Скаржник зазначив, що у період з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року трудові відносини між позивачем із судовою установою були припинені. Також вказав те, що Верховний Суд, розглядаючи аналогічний спір, в постанові від 11 квітня 2018 року по справі №826/14440/15 (К/9901/3584/18) зазначив, що оскільки здійснення правосуддя на професійній основі регулюється винятково Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів", на суддю як на особу публічного права із особливим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.
Скаржник зауважив те, що кошторисом не передбачено відкриття асигнувань для ТУ ДСА України в Донецькій області на 2018 рік за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", за рахунок яких мало б виконуватися судове рішення (за наявності такого) в частині стягнення середньої заробітної плати на користь суддів чи працівника суду.
Позиція інших учасників справи.
Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
Указом Президента України від 31 серпня 2004 року № 1026/2004 позивача призначено на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. 14 грудня 2004 року позивачем прийнято присягу судді.
Постановою Верховної Ради України від 14 квітня 2010 року позивач обраний на посаду судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області безстроково.
29 травня 2012 року Вища Рада Юстиції прийняла рішення № 748/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області за порушення присяги.
05 липня 2012 року Верховна Рада України прийняла постанову № 5126-У1 про звільнення позивача з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року відмовлено у задоволенні позову до Верховної Ради України про визнання постанови від 05 липня 2012 року № 5126-У1 незаконною.
Не погодившись із зазначеним рішенням Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року, у лютому 2013 року позивач подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України.
З огляду на схожість заяви позивача з іншими заявами, поданими до Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту Суду.
19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою позивача № 15073/13, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
У травні 2017 року позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), у якій просив скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Постановою Верховного Суду України від 07 серпня 2017 року заяву позивача задоволено частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.
Ці обставини були встановлені судом в рішенні колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01 лютого 2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) та відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню.
Рішенням колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 01 лютого 2018 року №800/341/17 (П/9901/18/18), позов до Верховної Ради України про визнання постанови незаконною - задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 05 липня 2012 року № 5126-УІ "Про звільнення судді".
12 вересня 2018 року наказом Голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області № 12-к скасовано наказ від 13 липня 2012 року № 13-к про відрахування позивача 13 липня 2012 року зі штату Слов`янського міськрайонного суду Донецької області у зв`язку з порушенням присяги; наказано вважати позивача таким, що приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 13 вересня 2018 року; продовжено виплачувати позивачеві раніше встановлену щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу як такому, що має стаж роботи станом на 16 липня 2012 року - 28 років 07 місяців 06 днів; наказано відділ планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Донецькій області здійснити виплату позивачеві середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 17 липня 2012 року.
Підставами для винесення зазначеного наказу голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2018 року № 12-к, слугувала заява позивача, рішення Верховного Суду України від 01 лютого 2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) та рішення Європейського суду з прав людини №15073/13 від 19 січня 2017 року.
Надалі позивач приступив до виконання обов`язків судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області та отримував заробітну плату згідно штатного розкладу, проте заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року позивачу не нарахували та не виплатили.
Відповідач листом від 22 жовтня 2018 року № 05-1467/18 повідомив позивача про те, що відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У Рішенні Верховного суду від 01 лютого 2018 року № 800/341/17 (П/9901/18/18) судом не вирішено питання стосовно виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи викладене, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області наразі не має правових підстав для вирішення питання щодо виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням з посади судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Крім того, зазначений час з 17 липня 2012 року по 12 вересня 2018 року без відповідного судового рішення, яке набуло законної сили, не може вважатися вимушеним прогулом.
Не погоджуючись з відмовою відповідача стосовно виплати позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права та акти їх застосування.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX).
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 460-IX касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.