ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/7424/16
адміністративне провадження № К/9901/16438/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Мазур А.С. від 24.07.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Губської Л.В., Ісаєнко Ю.А., Оксененка О.М. від 11.10.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Київського міського центру зайнятості (далі - КМЦ, відповідач) в якому просив:
- визнати відмову Подільського районного центру зайнятості Київського міського центру зайнятості в наданні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, статусу безробітного і відмову у призначенні та виплаті допомоги по безробіттю - незаконними;
- зобов`язати Подільський районний центр зайнятості Київського міського центру зайнятості надати ОСОБА_1 статус безробітного, призначити та виплатити йому допомогу по безробіттю, що підлягала до виплати, починаючи з 02.10.2015.
2. У позові наводились аргументи про те, що ОСОБА_1 безпідставно відмовлено у наданні статусу безробітного та виплаті відповідної допомоги, оскільки позивач, на його думку, у повній мірі відповідає критеріям "безробітного", визначеним у положеннях Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" (далі також Закон №5067-VI), у зв`язку з чим вважає дії відповідача неправомірними та такими, які порушують його право на соціальний захист від безробіття.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2017, у задоволенні позову відмовлено.
4. Ухвалюючи такі судові рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до приписів абзацу дев`ятнадцятого підпункту 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №198 (далі - Порядок №198) центр зайнятості припиняє реєстрацію з дня встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, що мав місце протягом періоду реєстрації.
5. Оскільки судовим розглядом було встановлено, що позивачу припинено його попередню реєстрацію як безробітного та припинено виплату допомоги по безробіттю з огляду на встановлення факту подання ним недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання статусу безробітного, й ОСОБА_1 не було повернуто кошти, отримані ним за період попередньої реєстрації, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про законність відмови КМЦ у наданні заявнику статуту безробітного, як це передбачено підпунктом 6 пункту 7 Порядку №198.
6. При цьому, суди відхилили твердження позивача про встановлення Верховним Судом України у постанові від 13.09.2016 факту незаконності стягнення з ОСОБА_1 Київським міським центром зайнятості коштів, отриманих внаслідок подання ним недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання статусу безробітного, оскільки вказаною постановою Верховного Суду України справа по суті розглянута не була, а провадження закрито, з огляду на приватно-правовий характер даного спору, який не належить розгляду у порядку адміністративного судочинства, що було зроблено у даному випадку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, позивачем подано касаційну скаргу в якій він, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Голосіївським районним центром зайнятості в місті Києві прийнято наказ від 18.09.2013 №НТ130918, яким позивачу припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено реєстрацію останнього як безробітного, з огляду на встановлення факту подання ним недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання статусу безробітного, згідно з абзацом дев`ятнадцятим підпункту 1 пункту 37 Порядку №198.
9. ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного центру зайнятості із заявами про надання статусу безробітного від 02.10.2015 та про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю.
10. 07.10.2015 Подільський РЦЗ звернувся до Голосіївського РЦЗ з проханням надати підтвердження повернення ОСОБА_1 коштів, отриманих за період попередньої реєстрації в Голосіївському РЦЗ.
11. На зазначений запит 08.10.2015 Голосіївським РЦЗ повідомлено відповідача, що станом на 08.10.2015 ОСОБА_1 заборгованість не сплачена. Також зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2014 у справі 826/20879/13-а, залишеною в силі Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.09.2015, задоволено позов Київського міського центру зайнятості про стягнення з ОСОБА_1 виплаченого матеріального забезпечення та наданих послуг у розмірі 6473,79 гривень.
12. Наказом Подільського районного центру зайнятості від 08.10.2015 №НТ151008 ОСОБА_1 з 02.10.2015 відмовлено у наданні статусу безробітного у зв`язку з неповерненням особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, згідно з підпунктом 6 пункту 7 Порядку №198.
13. Суди також встановили, що постановою Верховного Суду України від 13.09.2016 скасовані судові рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь центру зайнятості і провадження у справі закрито з підстав неналежності розгляду справ даної категорії адміністративним судам.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову є помилковими.
15. Така позиція скаржника аргументована тим, що він звертаючись до відповідача із заявою стосовно надання йому статусу безробітного та призначення відповідних виплат, відповідав усім критеріям, визначеним Законом України "Про зайнятість населення", а тому, на переконання позивача, центр зайнятості, у випадку, який розглядається, діяв неправомірно.
16. Позивач вказує, що Порядок №198, на його думку, встановлює додаткові умови для надання статусу безробітного і призначення допомоги по безробіттю, не передбачені Конституцією і законами України, а тому цей підзаконний нормативно - правовий акт, зважаючи на ієрархію актів законодавства, не підлягав застосуванню судами попередніх інстанцій, тоді як у даному випадку суди повинні були керуватись актами вищої юридичної сили - нормами Конституції України, як нормами прямої дії, та приписами Закону №5067-VI.
17. Скаржник наполягає, що під час розгляду цієї справи у судах попередніх інстанцій не було враховано фактів відсутності відомостей про перебування його у 2007 році на обліку в Солом`янському районному центрі зайнятості, про початок і припинення виплат по безробіттю, й такі дані не вносились до автоматизованої системи ЄІАС.Net саме з вини працівників центру зайнятості. Спираючись на такі обставини, позивач вважає, що кошти допомоги по безробіттю були стягненні з нього безпідставно.
18. На думку позивача, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги той факт, що належним та допустимим доказом наявності заборгованості щодо повернення сум допомоги по безробіттю може бути рішення суду про стягнення з нього таких коштів, яке у даному випадку відсутнє, а не наказ центру зайнятості про нарахування такої заборгованості.
19. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Так, правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, визначає Закон України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення".
21. Безробітним є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №5067).
22. Згідно з положеннями частини першої статті 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути:
1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи;
2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам";
3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.
Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
23. Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 43 Закону 5067-VI).
24. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.