18 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 4819/49/19
Провадження № 13-76зво20
О К Р Е М А Д У М К А
суддів Великої Палати Верховного Суду Яновської О.Г., Бакуліної С.В., Власова Ю.Л.,Уркевича В.Ю. в кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року за виключними обставинами.
Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених службових осіб Херсонської місцевої прокуратури, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР).
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав на неї апеляційну скаргу.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, Херсонський апеляційний суд вказав, що за змістом ч. 3 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) серед переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, відсутня ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР. На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що така ухвала не може бути предметом апеляційного перегляду.
Вважаючи ухвалу апеляційного суду необґрунтованою, ОСОБА_1 оскаржив її у касаційному порядку.
Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - ККС) від 25 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року. ККС послався на ч. 3 ст. 307 КПК, зауваживши, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена.
У своїй заяві до Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 просить: переглянути за виключними обставинами ухвалу ККС від 25 жовтня 2019 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, і скасувати її; постановити ухвалу про відкриття касаційного провадження.
Виключною обставиною ОСОБА_1 вважає Рішення Другого сенату Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020, ухвалене за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК.
На думку заявника, ухвала суду апеляційної інстанції порушує його конституційне право на апеляційний перегляд справи, гарантоване п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України. ОСОБА_1 вважає, що оскільки вперше неконституційна норма ч. 3 ст. 307 КПК застосована в ухвалі ККС від 25 жовтня 2019 року, то цю ухвалу слід переглянути за виключними обставинами.
18 листопада 2020 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали ККС від 25 жовтня 2019 року.
В ухваленій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що на день прийняття ККС ухвали від 25 жовтня 2019 року норма ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, не була визнана неконституційною.
Оскільки рішення КСУ має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його прийняття (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено самим рішенням КСУ), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами ухвали ККС від 25 жовтня 2019 року.
Погоджуючись із резолютивною частиною постанови Великої Палати Верховного Суду по цій справі, вважаємо за необхідне висловити незгоду із викладеними в цьому рішенні мотивами, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду, з огляду на таке:
1. По-перше, варто відзначити, що для безперешкодної реалізації прав людини та громадянина кожен повинен бути впевнений в тому, що гарантовані йому права є непорушними та підлягають належному захисту. Даний принцип закріплений на рівні Основного закону - Конституції України - та є основоположним для правової держави. Відповідно до положень Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21); конституційні права і свободи людини не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22); конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
2. Відповідно до ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
3. Водночас, стаття 5 Кримінального кодексу України передбачає, що закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
4. Тож, системне тлумачення норм конституційного та кримінального матеріального права дає підстави для висновку про те, що у випадку визнання КСУ неконституційності окремого положення закону про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, застосованого судом при вирішенні справи, рішення КСУ матиме ретроспективну дію, якщо таким рішенням буде скасована або пом`якшена кримінальна протиправність діяння, або іншим чином поліпшуватиметься становище особи, яка вчинила відповідні діяння, у тому числі особи, яка відбуває або відбула покарання, але має непогашену чи незняту судимість.
5. Дещо різнитьтся ситуація у випадку, коли КСУ встановлюється неконституційність процесуального закону чи його окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи. Адже, відповідно до статті 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
6. Тому слід розглянути другий аргумент щодо нашої незгоди із мотивами, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду, а саме питання співвідношення між дотриманням принципу юридичної визначеності, який передбачає повагу до засади res judicata - остаточності рішень суду, та реалізацією принципу відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення її основоположних прав та свобод (restitutio in integrum).
7. Іншими словами, якими мають бути критерії для встановлення балансу між інтересом щодо відновлення порушених прав та обов`язком забезпечувати прав