Окрема думка
суддів Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В., Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р.
справа № 9901/393/19 (провадження № 11-26заі20)
08 жовтня 2020 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання дій протиправними, зобов`язання утриматися від учинення певних дій за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року і постановою від 08 жовтня 2020 року касаційну скаргу задовольнила частково, скасуваларішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року, а провадження у справі закрила.
Водночас з рішенням Великої Палати Верхового Суду не можемо погодитися з огляду на таке.
1. Обґрунтовуючи свою позицію, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за дії, вчинені в межах політичної діяльності, а не під час виконання передбачених Конституцією повноважень, президент несе політичну, а не юридичну відповідальність. Тому Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі, оскільки заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
2. Водночас, предметом цього спору є протиправне, на думку позивача, спілкування Президента України Зеленського В. О. недержавною мовою на форумі інтернет-діячів 23 травня 2019 року.
3. Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 10-рп/99 від 14 грудня 1999 року у справі № 1-6/99 (справа про застосування української мови) положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п`ята статті 10 Конституції України).
4. Мова є засобом духовного єднання людей у певну спільноту, а державна мова покликана гуртувати людей в єдиний народ. Українська мова як засіб спілкування й інтелектуального вираження відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності й історичної пам`яті. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та єдності України. У такому сенсі державна мова є складовою конституційного ладу та конституційною цінністю.
5. Під державною мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов`язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Положення про українську мову як державну міститься у розділі I "Загальні засади" Конституції України, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом конституційного поняття "конституційний лад".
6. Аналогічний підхід щодо статусу державної мови як обов`язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя підтверджений Конституційним Судом України в пункті 5.1 мотивувальної частини рішення № 8-рп/2008 від 22 квітня 2008 року у справі № 1-18/2008 (справа про мову судочинства).
7. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частини перша та друга статті 10 Конституції України). Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування. Тому кожен вправі очікувати на те, що представники влади виконуватимуть вимоги про володіння державою мовою та про її використання, що забезпечуватиме, зокрема, можливість реалізації права вільно збирати інформацію (частина друга статті 34 Конституції України, частина перша статті 302 Цивільного кодексу України, частина перша статті 5 Закону України «Про інформацію»), зокрема, вільно отримувати її державною мовою у всіх сферах суспільного життя.
8. Володіння українською мовою є однією з обов`язкових умов для зайняття багатьох посад (див., зокрема, статті 103, 127, 148Конституції України).
9. Шляхом конституційного та законодавчого закріплення унормовується застосування української мови як державної. Так, 8 вересня 1997 року Кабінет Міністрів України затвердив Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови (пункт 1 постанови № 998). Необхідність розроблення таких заходів була обґрунтована «великим значенням мовно-культурних процесів у сучасному світі, де мовна політика регулюється державними і законодавчими актами», а також «тією історичною обставиною, що Український народ протягом століть не мав змоги належним чином розвивати національну мову і користуватися нею у всіх сферах діяльності». Тоді Уряд визнав, що «Українська держава покликана усунути цю історичну несправедливість і забезпечити українській мові нормальні умови розвитку і функціонування». Надалі 2 жовтня 2003 року Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки (пункт 1 постанови № 1546), в якій визнав, що «мова є найважливішим засобом людського спілкування та інтелектуального розвитку особистості, визначальною ознакою держави, безцінною і невичерпною скарбницею культурного надбання народу», і що «слід докладати всіх зусиль для розширення сфери функціонування державної мови, щоби вона розвивалася та відігравала консолідуючу роль у становленні громадянського суспільства».
10. 15 лютого 2010 року Президент України видав указ № 161/2010, яким, «ураховуючи необхідність вироблення послідовного і виваженого підходу до вирішення мовних питань, з метою забезпечення додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, задоволення мовних потреб громадян України», схвалив Концепцію державної мовної політики. У цій Концепції було визнано, що, «незалежна Україна успадкувала деформовану мовну ситуацію, що склалася внаслідок асиміляції українців. У минулому під гаслами боротьби з "малоросійським сепаратизмом" та "українським буржуазним націоналізмом" знищувалася мовно-культурна ідентичність українців. Їх природне бажання зберегти українську мову розглядалося як прояв прагнення до державної незалежності». Автори Концепції вказали, що «незважаючи на задекларованість державного статусу української мови, аналіз мовної ситуації в державі свідчить про наявність політичних спекуляцій щодо її використання, що суперечить інтересам національної безпеки України, ставить під загрозу її суверенітет. Для усунення такої загрози необхідно розширити сферу застосування української мови, стимулювати формування і захист національного мовно-культурного та мовно-інформаційного простору. Держава повинна забезпечити безумовне виконання конституційної норми про всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
11. Однак ухвалений незабаром Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року суттєво змістив акценти правового регулювання з розширення сфери застосування державної мови на створення можливостей для широкого застосування регіональних мов або мов меншин. У статті 6 цього Закону, яка мала назву «Державна мова України», з одного боку, було вказано, що «жодне положення цього Закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання державної мови» (частина п`ята вказаної статті). А з іншого боку, у тій самій статті був припис з протилежним змістом: «Обов`язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення» (частина третя вказаної статті). За таких умов конституційна гарантія забезпечення державою всебічного розвитку та функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частина друга статті 10 Конституції України) не могла бути дієвою.
12. 13 грудня 2016 року на засіданні Конституційного Суду України під час розгляду справи за конституційним поданням 57 народних депутатів Ук