Постанова
Іменем України
19 листопада2020 року
м. Київ
справа № 607/24977/19
провадження № 51-4617 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Остапука В. І.,
суддів Кравченка С. І., Білик Н. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколаєнко О. О.,
прокурора Гошовської Ю. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шевчука В. О., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210010002074, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кінчаки Галицького району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого:
1) вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2000 року за ч. 2 ст. 141 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
2) вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 травня 2002 року, за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 186, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць, звільненого 14 березня 2006 року по відбуттю строку покарання;
3) вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2008 року за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 190, ст. 395, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, звільненого 10 березня 2015 року умовно-достроково з невідбутим строком 1 рік 9 місяців 28 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 125 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 квітня 2020 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за: ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнано винуватими та засуджено за те, що він 16 липня 2019 року, близько 02 год., знаходячись на зупинці громадського транспорту, що по вул. Б. Хмельницького у м. Тернополі, шляхом обману, під приводом здійснення дзвінка, не маючи наміру здійснити його, із корисливих мотивів заволодів мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_2 та з місця злочину зник, спричинивши матеріальну шкоду останньому на загальну суму 1623, 75 грн.
Крім того, у період з 01 по 21 липня 2019 року, у засудженого ОСОБА_1 під час винаймання у власника ОСОБА_3 однієї із кімнат за адресою: АДРЕСА_2, виник умисел на заволодінням майном, яке зберігалось в зачиненій кімнаті та до якої ОСОБА_1 доступу не мав. Реалізуючи свій злочинний умисел, засуджений ОСОБА_1 шляхом підбору ключа, проник в кімнату, яка була зачинена власником квартири, та викрав майно, яке належить потерпілій ОСОБА_4, спричинивши останній матеріальної шкоди на загальну суму 21356, 28 грн.
Крім того, органом досудового розслідування, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 25 липня 2019 року, близько 14 год, перебуваючи в домоволодінні АДРЕСА_1, під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_5 руками ударів, внаслідок чого спричинив останньому легких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Шевчук В. О., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування ухвали Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. На думку захисника, судами порушено положення статей 334, 377, 404 КПК України, у зв`язку з тим, що вони вийшли за межі пред`явленого обвинувачення, оскільки в обвинувальному акті була відсутня така кваліфікуюча ознака за епізодом крадіжки як повторність. Крім того, вважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185 КК України є помилковою та невірною, оскільки відсутня така кваліфікуюча ознака крадіжки як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище або що завдало значної шкоди потерпілому, з огляду на те, що засуджений винаймав житло та факт обмеження доступу нічим не підтверджується.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду прокурор заперечила проти поданої касаційної скарги та просила її залишити без задоволення.
У запереченні на касаційну скаргу захисника Шевчука В. О. представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат Істеревич А. З. вказує на безпідставність її доводів та вважає, що вона не підлягає до задоволення.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.