Постанова
Іменем України
23 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 363/230/18
провадження № 61-8511св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 листопада 2018 року у складі судді Рудюка О. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Журби С. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просила вважати укладеним правочин у вигляді додаткової угоди від 14 жовтня 2016 року № 1 до попереднього договору, посвідченого 15 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Довгою Т. С. за реєстровим № 1841; визнати договір купівлі-продажу квартири під
АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, дійсним.
Позивач обґрунтовувала позов тим, що 15 жовтня 2015 року між сторонами укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довгою Т. С., за реєстровим № 1841. Згідно з попереднім договору сторони домовилися про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу 18/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2, що належать відповідачу на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності від 12 листопада 2012 року, серії НОМЕР_1 . Відповідно до пункту 2.1 попереднього договору сторони домовилися укласти та нотаріально посвідчити основний договір не пізніше 15 жовтня 2016 року з ціною 657 900, 00 грн, за ринковим курсом валют на день укладання цього договору еквівалентною 30 000, 00 дол. США.
Позивач зазначила, що на день підписання попереднього договору вона передала, а відповідач отримала 438 500, 00 грн, що еквівалентно 20 000, 00 дол. США, а решта суми в розмірі 219 300, 00 грн, що еквівалентна 10 000, 00 дол. США, позивач зобов`язалася сплачувати до 15 числа кожного місяця рівними частинами, після чого сторони укладуть та нотаріально посвідчать договір купівлі-продажу квартири.
У період з 14 листопада 2015 року до 03 лютого 2017 року позивач сплатила відповідачу грошові кошти за квартиру, що встановлено попереднім договором, укладеним між сторонами. У зв`язку із суттєвими обставинами, а саме відсутністю відповідача та її представника тривалий час, в обумовлений попереднім договором строк позивач сплатила відповідачу не всю суму коштів за спірну квартиру.
14 жовтня 2016 року між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до попереднього договору, за умовами якої строк дії попереднього договору продовжено за взаємною згодою сторін до 15 грудня 2017 року та їх зобов`язання з попереднього договору залишилися чинними.
01 грудня 2017 року відповідач отримала від позивача повний розрахунок за квартиру та зазначила про повне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань відповідно до попереднього договору, вказавши про відсутність будь-яких претензій, що підтверджується відповідною розпискою.
Проте, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору
купівлі-продажу нерухомого майна, в зв`язку з чим позивач змушена звертатися до суду за захистом своїх прав.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач відзив на позов не надав.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 20 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 657 ЦК України, обґрунтував свою позицію тим, що договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, з огляду на що позовні вимоги задоволенню не підлягали.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 20 листопада 2018 року змінено у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що відсутність грошових коштів для оплати послуг нотаріуса, відпустка, відрядження, хвороба, реабілітація, втрата продавцем правовстановлюючого документа на предмет відчуження за договором не є безповоротнім ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення правочину, а тому з цих підстав не встановлено втрату можливості з будь-яких причин його посвідчити, що, у свою чергу, є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять відомостей, що підтверджують належність на праві власності відповідачу ОСОБА_2 спірного нерухомого майна станом на час виникнення спірних правовідносин, а також про відсутність будь-яких обтяжень, застосованих щодо спірного нерухомого майна.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у квітні 2018 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник зазначила, що, відмовляючи у задоволенні позову, суди не дали належної оцінки доказам, які підтверджують факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору
купівлі-продажу майна. Враховуючи, що позивачем виконані усі істотні умови договору купівлі-продажу нерухомого майна, волевиявлення сторін було вільним, саме факт неможливості посвідчити його нотаріально став підставою для звернення до суду із цим позовом.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Довгою Т. С., за реєстровим № 1841, відповідно до умов якого сторони домовилися про укладення у майбутньому договору купівлі-продажу 18/100 частин житлового будинку, зазначених в технічному паспорті як квартира під АДРЕСА_1, що належало ОСОБА_2 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності, виданого Новопетрівською сільською радою 12 листопада 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Новопетрівської сільської ради 31 жовтня 2012 року, за номером 316.
Відповідно до пункту 2.1 попереднього договору, сторони домовилися укласти та нотаріально посвідчити основний договір не пізніше 15 жовтня 2016 року з ціною 657 900, 00 грн, що на момент підписання цього договору за курсом долара США, встановленим НБУ, є еквівалентом сумі в 30 000, 00 дол. США з урахуванням суми забезпечення виконання зобов`язання, переданої за цим договором. Порядок розрахунків за спірне нерухоме майно повинен відбуватися щомісяця рівними частинами не пізніше п`ятнадцятого числа кожного місяця, готівкою. При внесенні останнього платежу сторони зобов`язані укласти основний договір.