Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 380/1620/17
провадження № 61-5020св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - приватна агрофірма "Промінь",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу, з урахуванням доповнень, приватної агрофірми "Промінь" на рішення Тетіївського районного суду Київської області
від 30 серпня 2018 року у складі судді Косович Т. П. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся о суду із позовом до приватної агрофірми "Промінь" (далі - ПА "Промінь") в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № 12 від 12 березня 2012 року щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладений між ним та ПА "Промінь", визнати недійсною його державну реєстрацію Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області від 21 травня 2012 року за № 322460004004037 та скасувати державну реєстрацію іншого речового права на нерухоме майно - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, номер запису про інше речове право 19862409, посилаючись на те, що він вказаний договір не укладав, підпис в договорі від його імені поставлений іншою особою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 12 березня 2012 року № 12 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладений між ОСОБА_1 та приватною агрофірмою "Промінь".
Визнано недійсною державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки від 12 березня 2012 року № 12 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладеного між
ОСОБА_1 та приватною агрофірмою "Промінь", проведену Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області 21 травня 2012 року за
№ 322460004004037.
Скасовано державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки
від 12 березня 2012 року № 12 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладеного між
ОСОБА_1 та приватною агрофірмою "Промінь", проведену державним реєстратором Тетіївської районної державної адміністрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 28 березня 2017 року, номер запису про інше речове право 19862409.
Стягнуто з приватної агрофірми "Промінь" на користь ОСОБА_1
4 170,24 грн сплачених судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що оскільки волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди землі відсутнє, тому що останній його не підписував, що підтверджується категоричним висновком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16 липня 2018 року № 8-4/921, то в силу вимог частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу приватної агрофірми "Промінь" залишено без задоволення.
Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
05 березня 2019 року ПА "Промінь" через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просить скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду
від 27 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційна скарга, з урахуванням доповнень, мотивована тим, що в основу оскаржуваних судових рішень помилково покладено висновок експерта
від 16 липня 2018 року, згідно якого, підпис в договорі оренди земельної ділянки від імені ОСОБА_1 виконаний не ним, а іншою особою, оскільки даний висновок одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, відповідно є неналежним, недопустимим, недостовірним та недостатнім доказом. Суди залишили поза увагою факт отримання позивачем орендну плату як в грошовій, так і в натуральній формі за 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роки.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тетіївського районного суду Київської області.
У задоволенні клопотання ПА "Промінь" про зупинення виконання рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого
2019 року, відмовлено.
У червні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПА "Промінь" на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,5386 га, що розташована на території Клюківської сільської ради Тетіївського району Київської області, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 06 грудня 2010 року.
Відповідно до договору № 12 оренди землі від 12 березня 2012 року укладеного між ОСОБА_1 та ПА "Промінь", остання отримала в строкове платне користування для сільськогосподарського використання вищезазначену земельну ділянку строком на 10 років.
Даний договір зареєстрований Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області за № 322460004004037.
Право оренди земельної ділянки на підставі договору від 12 березня 2012 року зареєстровано 28 березня 2017 року державним реєстратором Тетіївської РДА в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно висновку Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16 липня 2018 року № 8-4/921 підпис в графі "Орендодавець" в договорі оренди землі від 12 березня 2012 року № 12, укладеному між ОСОБА_1 та ПА "Промінь" щодо земельної ділянки кадастровий номер 3224684000:05:004:0017, площею 1,5386 га, виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою, ймовірно з наслідуванням підпису позивача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що волевиявлення позивача на укладання оспорюваного договору оренди землі відсутнє, тому що останній його не підписував, що підтверджується категоричним висновком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 16 липня 2018 оку № 8-4/921, то в силу вимог частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України вказаний правочин є недійсним.
Проте з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).