ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 810/916/16
адміністративне провадження № К/9901/34584/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Управління державної міграційної служби України в Київській області, третя особа - Державна міграційна служба України, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя - Кушнова А.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (головуючий суддя - Оксененко О.М., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі № 810/916/16.
І. Суть спору
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - відповідач, УДМС в Київській області), третя особа: Державна міграційна служба України (далі - третя особа, скаржник, ДМС України), в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили:
- визнати дії управління державної міграційної служби в Київській області по скасуванню дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню видані на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від 12.10.2005 та від 21.12.2012 незаконними та скасувати це рішення;
- визнати дії Управління державної міграційної служби в Київській області по скасуванню дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005 , виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню видані на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від 12.10.2005 та від 21.12.2012 незаконними та скасувати це рішення.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправними дії Управління державної міграційної служби України в Київській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005 року, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, визнання недійсною та такою, що підлягає скасуванню виданої на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від 12.10.2005 року.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області від 10.02.2017 №20 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_2 12.10.2005 року.
Визнано протиправними дії Управління державної міграційної служби України в Київській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005 року, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1, визнання недійсною та такою, що підлягає скасуванню виданої на підставі цього дозволу посвідки на постійне проживання від 12.10.2005 року.
Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України в Київській області від 10.02.2017 №21 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто судовий збір у розмірі 551,21 грн. (п`ятсот п`ятдесят одна грн. 21 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 11, ідентифікаційний код 37826158).
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідачем не було враховано, що при видачі посвідок на постійне проживання в Україні у 2005 році, орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, підтвердив правильність надання позивачами необхідних документів та наявність підстав для надання позивачам дозволу на імміграцію в Україну, внаслідок чого позивачі законно перебували на території України весь час з моменту отримання таких дозволів. Окрім того, суди зазначили, що при прийнятті рішень про скасування дозволів на імміграцію позивачів не було надано належної оцінки обставинам, викладеним в рекомендаційних листах. На думку судів відповідачем порушено обов`язок щодо всебічності та повноти отримання необхідної інформації з різних передбачених законодавством джерел (від ініціатора подання, органів виконавчої влади, відповідних юридичних і фізичних осіб), необхідної для вирішення питання щодо скасування відповідних дозволів на імміграцію. Також суди наголосили, що статтею 12 Закону України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта. Суди вказали, що позивачі не можуть бути позбавлені права на імміграцію у зв`язку з порушенням, яке сталося не з їх вини, а було допущено посадовими особами ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області при видачі дозволів на імміграцію в Україну. Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданих позивачам дозволів на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а саме відповідачем не надано вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачами законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Крім того, суд зазначили, що ОСОБА_3, який є громадянином України, відноситься до членів сім`ї і до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ним 23 років, перебуватиме на утриманні своїх батьків, і може залишитися без матеріальної допомоги, батьківської уваги та піклування. Нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батька/матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини. Відтак, дії Управління державної міграційної служби України в Київській області по скасуванню дозволів на імміграцію в України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та відповідні рішення про скасування дозволів на імміграцію від 10.02.2017 №21 та №20 вчинені та прийняті з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме без урахування усіх обставин, що мають значення для скасування дозволів, без урахування принципу пропорційності, тобто в рішеннях та діях відповідача по скасуванню дозволів мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані такі дії, та інтересами позивачів. Щодо доводів апелянта про те, що позивачами заявою про уточнення позовних вимог від 16.03.2017 було змінено підставу та предмет адміністративного позову під час розгляду справи по суті, колегія суддів апеляційної інстанції вважала їх безпідставними, оскільки вказаною заявою було лише уточнено позовні вимоги на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2016.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
09 жовтня 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що визначальним критерієм, відповідно до абз.2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", для визнання особи іммігрантом є прибуття в Україну на законних підставах та отримання дозволу на імміграцію. Скаржник стверджує, що дозвіл на імміграцію, виданий позивачам незаконно, оскільки їх син - ОСОБА_4, який народився в Україні, не був визнаний іммігрантом. Також третя особа зауважує, що для надання позивачам дозволу на імміграцію, як батькам емігранта, їм необхідно було, згідно п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію" надати документ про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні, не нижчому прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 на час звернення позивачів із заявами про надання дозволу на імміграцію не був повнолітній, відтак, він, згідно законодавства України не міг нести фінансові зобов`язання перед батьками. Відтак, вимога п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону України "Про імміграцію" не була виконана і була підставою для скасування, виданого позивачам дозволу. Крім того, скаржник вказує на порушення судами норм процесуального права в частині розгляду позовної заяви позивачів із врахуванням поданих ними в березні 2017 року уточнень. Так ДМС України стверджує, що уточнена позовна заява подана під час розгляду судом першої інстанції справи по суті, а також даними уточненнями змінюються підстави і предмет позову одночасно, що призвело до виходу за межі спірних правовідносин.
Позивачами відзиву чи заперечень на дану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивачі проживають в Україні з 1997 році разом із дітьми ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивачам відповідно до договору дарування житлового будинку від 28.04.2004, зареєстрованого в реєстрі №2-2702, на праві власності належить по 1/2 частині кожному житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (том 2, а.с. 41-42), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.05.2014 (том 2, а.с. 43).
В даному будинку позивачі мешкають та зареєстровані разом з дітьми, що підтверджується довідкою від грудня 2012 року, виданою виконавчим комітетом Гвоздівської сільської ради Васильківського району Київською області (том 1, а.с. 90).
В Україні позивачі працюють та займаються благодійністю, окрім того вільно володіють українською мовою. Відповідно до довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від 23.03.2015 ОСОБА_1 має рахунок, сума залишку на якому станом на 23.05.2015 складає - 16 174,67 грн. (том 1, а.с. 150).
21.12.2012 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, УДМС України в Київській області було видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 (том 2, а.с. 127) з безстроковим терміном дії (підлягає обміну при досягненні 45-річного віку).
Рішень про визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню виданої посвідки на постійне проживання від 21.12.2012 серії НОМЕР_6 відповідачем не приймалось.
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3, виданим Васильківським РВ УДМС України в Київській області 11.11.2014 (том 1, а.с. 10).
Судами досліджено заяву про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 від 12.02.2013, яка подана матір`ю дитини - ОСОБА_1 довідку про реєстрацію особи громадянином УДМС України в Київській області від 02.04.2013 №339 (том 1, а.с. 161-163).
В самій заяві про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 від 12.02.2013 міститься рішення, прийняте керівником територіального підрозділу ДМС України за результатами її розгляду 12.02.2013, з якого слідує, що оформлення набуття ОСОБА_3 громадянства України за територіальним походженням має відбуватись на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України".
В результаті розгляду заяви про оформлення набуття дитиною громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 від 12.02.2013 керівником територіального підрозділу ДМС України видано довідку про реєстрацію особи громадянином України від 02.04.2013 №339, відповідно до якої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець міста Києва, набув громадянство України на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" (том 1, а.с. 164).
12.10.2005 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області прийняті рішення про надання дозволу на імміграцію на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" громадянину Росії ОСОБА_2 (рішення від 12.10.2005 №17/2351) та громадянці Росії ОСОБА_1 (рішення від 12.10.2005 №17/2352 (том 2, а.с. 80-81).
25.10.2005 ОСОБА_1 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 (том 1, а.с. 22) з безстроковим терміном дії (підлягає обміну при досягненні 45-річного віку).
25.10.2005 ОСОБА_2 відділом ГІРФО ГУ МВС України в Київській області було видано тимчасову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_5 (том 1, а.с. 41) з безстроковим терміном дії (підлягає обміну при досягненні 45-річного віку).
24.03.2015 ОСОБА_1 подала на адресу Президента України через Васильківський РВ УДМС України в Київській області документи на прийняття її до громадянства України відповідно до ст. 9 Закону України "Про громадянство України", як особа, термін безперервного проживання якої на законних підставах на території України становить понад 5 років.
Позивачем-1 було подано: заяву про прийняття до громадянства України, зобов`язання припинити іноземне громадянство, копію тимчасової посвідки на постійне проживання від 25.10.2005 НОМЕР_4, копію паспорту гр. Російської Федерації, копію дозволу на імміграцію в Україну від 12.10.2005 №17/2352, копію листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, довідку зі школи про знання нею української мови, копію довідки з Приватбанку про наявність на її рахунку коштів, копію довідки про відсутність судимості, виданої Посольством Російської Федерації в Україні (том 1, а.с. 139-151).
Начальником Васильківського РВ УДМС України в Київській області Власюк Г.П. за результатами розгляду вищезазначених документів прийнято рішення про припинення провадження за заявою гр. Російській Федерації ОСОБА_1 про прийняття до громадянства України (том 1, а.с. 152).
Вказаним рішенням позивача-1 повідомлено, що 20.07.2015 дана справа повернута УДМС України в Київській області у зв`язку з тим, що дозвіл на імміграцію від 12.10.2005 №17/2352, виданий ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області підлягає скасуванню. Також повідомлено, що провадження за заявою ОСОБА_1 припинено, про що було направлене письмове повідомлення, яке наявне в матеріалах справи (том 1, а.с. 153).
04.08.2015 ОСОБА_1 звернулась із заявою до Державної міграційної служби України з проханням допомогти зберегти їй та її чоловіку - ОСОБА_2 тимчасові посвідки, які вони отримали, та прискорити отримання громадянства України (том а.с. 94-96).
Державна міграційна служба України листом від 31.08.2015 №Д-1853/8/1905-15 повідомила позивача-1, що перевіркою УДМС України в Київській області встановлено, що 12.10.2015 відділом у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Київській області було прийнято рішення про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", як особам, які є батьками іммігранта. Зазначено, що вказане рішення було прийняте не на підставах, передбачених Законом, оскільки відповідно до вказаної правової норми право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти. Проте, неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, на момент прийняття документів у його батьків не мав дозволу на імміграцію чи громадянства України. Крім того зазначено, що відповідно до пункту 6 частини 7 статті 9 Закону "Про імміграцію" для осіб, зазначених у пункті 6 частини 2 статті 4 Закону, обов`язково є подання нотаріально засвідченого документу про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції батьків і гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. Однак лише повнолітня дитина може нести фінансові зобов`язання перед батьками. У даному випадку вказана законодавча вимога також не була виконана. Повідомлено, що наданий ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню як такий, що був виданий усупереч законодавству (том 1, а.с. 7).
01.01.2016 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до УДМС України в Київській області із заявами №1853 та №1853/1 відповідно щодо обміну посвідки на бланк нового зразку, за результатами розгляду яких відповідачем прийнято рішення від 05.12.2016 про відмову в оформленні посвідок на постійне (тимчасове) проживання на підставі підпункту 6 пункту 17 Порядку оформлення, виготовлення посвідки на постійне місце проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (том 2, а.с. 129-133).
Окрім того, у зв`язку з розглядом заяв позивачів щодо обміну посвідок відповідачем було проведено перевірку законності надання позивачам дозволів на імміграцію у 2005 році.
10.02.2017 за результатами перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 начальником управління ДМС України в Київській області Пустовіт О.О. затверджений висновок, відповідно до якого головний спеціаліст відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Київській області Кузнєцова Г.В. вважає за доцільне скасувати дозвіл на імміграцію в Україну від 12.10.2005, виданий гр. Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання від 12.10.2005 НОМЕР_4 (том 2, а.с. 153-154).