ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 804/486/18
адміністративне провадження № К/9901/316/20
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року (судді - Семененко Я.В., Бишевська Н.А., Добродняк І.Ю.) у справі № 804/486/18 в частині відмови у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Офіс великих платників податків ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 6 листопада 2017 року № 0010404617 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 602 000 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 301 000 грн,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (далі - Товариство) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 6 листопада 2017 року №№ 0010414617, 0010234619, 0010404617, 0010394617, 0010224617, 0010264617, 0010254617, 0010254617, 0010244617, 0010214617, 0010284617, 0010334617, 0010354617.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що обставини, покладені в основу висновків акта перевірки, не відповідають фактичним обставинам, висновки акта перевірки не враховують усіх документів, наданих під час проведення перевірки, а правова кваліфікація обставин є юридично хибною та ґрунтується на нормативно-правових актах, частина з яких не поширюють свою дію на спірні правовідносини або взагалі втратили чинність на момент існування правовідносин, що були предметом перевірки.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 6 листопада 2017 року №№ 0010414617, 0010404617, 0010264617, 0010254617; в іншій частині позову відмовлено.
Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до апеляційного суду, яким постановою від 26 листопада 2019 року скаргу було задоволено частково: рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та в цій частині прийнято нову постанову про часткове задоволення позову: податкове повідомлення-рішення № 0010254617 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 10 129 769 грн та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 2 788 265,68 грн визнано неправомірним та скасовано; податкове повідомлення-рішення № 0010404617 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 2 200 884 грн та в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 091 441 грн визнано неправомірним та скасовано; податкове повідомлення-рішення № 0010414617 в частині зменшення розміру від`ємного значення ПДВ на суму 16 950 грн визнано неправомірним та скасовано; у задоволенні іншої частини позовних вимог, які задоволені судом першої інстанції відмовлено. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, які було задоволено судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, зокрема, про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення № 0010404617 в частині збільшення контролюючим органом податкових зобов`язань з ПДВ на суму 642 171 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 321 085 грн (з урахуванням приписів пункту 102.1 статті 102 ПК України).
Так, апеляційний суд погодився з висновками контролюючого органу про те, що позивачем в порушення пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України завищено податковий кредит з ПДВ відповідно до заяв зі скаргою на постачальників (за податковими накладними не отриманими та/або отриманими з порушенням порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), наданих з порушенням 60 - денного строку, що настає за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну, на загальну суму ПДВ 692 170,95 грн.
Такі висновки контролюючого органу обґрунтовано тим, що платник податку втрачає право на включення до складу податкового кредиту звітного податкового періоду сум ПДВ на підставі наданої заяви зі скаргою на постачальника, що відмовився у наданні податкової накладної, у разі надання такої заяви до звітної декларації по операціях, перша подія по яких сталася більше ніж за 60 календарних днів до настання граничного терміну подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано таку податкову накладну.
Товариство частково не погодилось із рішенням суду апеляційної інстанції та звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0010404617 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 602 000 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 301 000 грн та передати в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом не було належним чином досліджено всі докази у справі, та не встановлені обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору .
Так, отримання позивачем товарів від товариства з обмеженою відповідальністю "Здраво" на суму 8 600 000 грн (ПДВ - 602 000 грн), поставка яких оформлена податковою накладною, складеною 31 липня 2014 року, за посиланням позивача, фактично відбулося 1 серпня 2014 року, що підтверджується договором поставки та видатковою накладною, яку підписано покупцем (позивачем) 1 серпня 2014 року. За таких обставин перша подія, у розумінні пункту 198.2 статті 198 ПК України в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, відбулася 1 серпня 2014 року, відповідно, датою виникнення права на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту було 1 серпня, а не 31 липня 2014 року, як про це зазначав відповідач. Таким чином, звітним періодом за вказаною господарською операцією був серпень 2014 року (місяць, в якому відбулася перша подія), отже, подання 20 жовтня 2014 року позивачем заяви зі скаргою на постачальника щодо ненадання відповідної податкової накладної вчинено в межах встановленого законом 60 - денного строку.
Вказані обставини судом апеляційної інстанції досліджено не було.
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому він, посилаючись на доводи, аналогічні висновкам апеляційного суду, просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в частині, що оскаржується, - без змін.
Переглянувши постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року в частині, що оскаржується, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню в частині, що оскаржується, а справа - направленню в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повною мірою не відповідає.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач у період, що перевірявся, здійснював оптову торгівлю лікарськими засобами та супутніми товарами на підставі відповідних ліцензій.