Постанова
Іменем України
19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 472/1077/19
провадження № 51-3722км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Матієк Т. В., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А. Ю.,
прокурора Вараниці В. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019150180000248, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останнього разу - за вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2019 року за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК - на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік відповідно до ст. 75 КК,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 ст. 185 КК,
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, оскарженого вироку та встановлені обставини
За вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2, 3 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 185 КК - на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та за попереднім вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 листопада 2019 року, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Вирішення питання щодо строку перебування під вартою та речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у крадіжках, вчинених, у тому числі повторно та з проникненням у житло за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, у жовтні 2018 року (точної дати досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_1 викрав з домоволодіння на АДРЕСА_3 належну ОСОБА_2 металеву складну драбину вартістю 1313 грн, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Також 1 липня 2019 року близько 11:00 (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_1 викрав з балкону квартири АДРЕСА_4 належну ОСОБА_3 футболку зеленого кольору вартістю 300 грн, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Надалі 22 червня 2019 року близько 04:00 (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_1 шляхом відчинення вхідних дверей проник до житлового будинку на АДРЕСА_5 і звідти викрав належний ОСОБА_4 телевізор марки "MYSTERY" mtv-3213w" вартістю 2625 грн, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 18 червня 2020 року вирок місцевого суду змінив, на підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і поклав на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок м`якості. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує на те, що апеляційний суд усупереч положенням ст. 65 КК не врахував повною мірою даних про особу винного, котрий раніше через невеликий проміжок часу вчинив злочини проти власності (за які засуджувався), і конкретних обставин, за яких було скоєно злочини, і безпідставно застосував до ОСОБА_1 ст. 75 КК, що потягло за собою невиправдану м`якість обраного примусу. На думку сторони обвинувачення, рішення апеляційного суду про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим, а тому постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На зазначену касаційну скаргу засуджений ОСОБА_1 подав письмові заперечення, в яких просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни. Крім того, зазначив про можливість здійснення касаційного розгляду без його участі.
Захисник Нестер С. В. направив до Суду заяву, в якій просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а також вказав про можливість здійснення касаційного провадження без його участі.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні, підтримав касаційну скаргу, просив ухвалу апеляційного суду скасувати й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Положеннями частин 1, 2 ст. 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за частинами 1, 2, 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються. Тому відповідно до ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє оспорюваного рішення в цій частині.