Постанова
Іменем України
23 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 520/14543/15-ц
провадження № 61-3002св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Кредитна спілка "Істок",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Черевка П. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кредитної спілки "Істок" про поділ спільного майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами ухвалити рішення про визнання депозитних вкладів, здійснених ОСОБА_2 в Кредитній спілці "Істок" (далі - КС "Істок") в період з 2012 року по 2014 рік на загальну суму 377 342,79 грн спільним майном подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і визнати за нею (позивачем) право власності на 1\2 частину депозитних вкладів.
Надалі позивач неодноразово надавала заяви про уточнення позовних вимог.
Просила визнати грошові кошти, розміщені ОСОБА_2 на депозитних рахунках в КС "Істок" за договором від 06 лютого 2012 року № ДД-804, за договором від 12 вересня 2012 року № ДД -849, за договором від 07 серпня 2013 року № ДД-896, за договором від 17 березня 2014 року № ДД-921, за договором від 19 березня 2015 року № ДД-947, разом з нарахованими процентами спільним майном подружжя і визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину грошових коштів на депозитних рахунках разом з нарахованими відсотками на загальну суму 557 765,01 грн, зобов`язати КС "Істок" виплатити ОСОБА_1 557 765,01 грн.
Позивач стверджує, що депозитні вклади ОСОБА_2 здійснив в період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 і тому ці грошові кошти є спільним майном подружжя.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу між сторонами в КС "Істок" були відсутні депозитні вклади на ім`я ОСОБА_2 .
Суди зазначали, що вони не отримали належних і допустимих доказів того, що спірні грошові кошти ОСОБА_2 витратив у зазначений період часу на особисті потреби, усупереч інтересам сім`ї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17; у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18); від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18); у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Заявник вказує, що відповідач належним чином не довів той факт, що спірні грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї. Вказувала, що судом апеляційної інстанції було протиправно відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик відповідача для надання особистих пояснень з приводу встановлення витрат спірних грошових коштів, а надані відповідачем докази витрат грошових коштів є неналежними, крім того КС "Істок" не виконала вимоги ухвали апеляційного суду від 10 березня 2016 року та не надала документи, які судом витребовувались.
Доводом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції упереджено та неповно вивчив матеріали справи, і помилково застосував норми матеріального права, оцінку встановленим у справі обставинам не надав, крім того позивач була обмежена у часі в судових дебатах, що унеможливило висловлення доводів апеляційної скарги та їх обґрунтування.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Київського районного суду м. Одеси.
21 травня 2020 року цивільна справа № 520/14543/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 червня 2007 року. Дітей від цього шлюбу сторони не мають.
02 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, зазначивши, що сім`я розпалась, спільне проживання є неможливим.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 червня 2015 року заочне рішення суду скасоване. 07 грудня 2015 року позов залишено без розгляду.
02 березня 2016 року Київським районним судом м. Одеси було прийнято рішення про розірвання шлюбу між сторонами.
У період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_2 уклав декілька договорів депозитного вкладу з КС "Істок"".
Так, 06 лютого 2012 року відповідач і КС "Істок" уклали договір № ДД-804, за умовами якого ОСОБА_2 вніс на рахунок спілки 140 000 грн з отриманням процентів в розмірі 28,5% річних. Строк дії договору сторони визначили до 06 серпня 2013 року. За закінченням строку дії договору 07 серпня 2013 року ОСОБА_2 отримав за видатковим касовим ордером від КС "Істок" суму вкладу - 140 000 грн.
07 серпня 2013 року ОСОБА_2 і КС "Істок" уклали договір депозитного вкладу № ДД-896. На виконання умов цього договору ОСОБА_2 вніс на рахунок кредитної спілки 140 000 грн на строк до 09 лютого 2015 року і за умовами договору мав право на отримання щомісячно відсотків у розмірі 27 % річних. За закінченням строку дії договору ОСОБА_2 отримав 19 березня 2015 року суму депозиту 140 000 грн.
12 вересня 2012 року ОСОБА_2 і КС "Істок" уклали договір депозитного вкладу № ДД-849. На виконання умов договору ОСОБА_2 вніс на рахунок спілки 140 000 грн під 26 % річних і строком дії до 12 березня 2014 року.
За додатковою угодою від 13 вересня 2012 року № 1 до договору № ДД-849 від 12 вересня 2012 року ОСОБА_2 додатково вніс на рахунок кредитної спілки 68 627, 21 грн, після чого сторони договору визнали загальну суму депозитного вкладу рівною 208 627, 21 грн. Строк дії додаткового договору - 12 березня 2014 року. За закінченням терміну дії договору (основного і додаткового) ОСОБА_2 отримав в кредитній спілці 17 березня 2014 року 145 000 грн і 18 березня 2014 року - 63 627,21 грн.
17 березня 2014 року ОСОБА_2 і КС "Істок" уклали договір депозитного вкладу № ДД-921. На виконання умов договору ОСОБА_2 вніс на рахунок спілки 208 627,21 грн під 25% річних зі строком дії до 17 квітня 2015 року. За цим договором ОСОБА_2 отримав суму депозитного вкладу 27 травня 2015 року в розмірі 145 000 грн і 28 травня 2015 року в розмірі 63 627,21 грн.
19 березня 2015 року ОСОБА_2 і КС "Істок" уклали договір депозитного вкладу, на виконання умов договору ОСОБА_2 вніс на рахунок кредитної спілки 140 000 грн під 27,5% річних зі строком дії до 19 вересня 2016 року.
21 квітня 2016 року ОСОБА_2 і КС "Істок" уклали додатковий договір до договору від 19 березня 2015 року № ДД-947. Сторони дійшли згоди, що дія вказаного договору припинилась, що ОСОБА_2 отримав суму депозитного внеску в розмірі 140 000 грн і відсотки (остання виплата 16 березня 2016 року) в сумі 4 394,15 грн.
Умовами усіх депозитних договір передбачалось право вкладника отримувати щомісяця проценти за депозитним вкладом. Дати отримання процентів визначались графіками, які додавались до кожного договору.
Внески на депозитні рахунки, отримання сум депозитних вкладів та відсотків відповідач ОСОБА_2 здійснив в період перебування з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі.
Судом першої інстанції встановлено і визнано сторонами, що на момент ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу між сторонами в КС "Істок" були відсутні депозитні вклади на ім`я ОСОБА_2 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2015 року накладено арешт на грошові кошти, належні ОСОБА_2 за договорами депозитного вкладу від 06 лютого 2012 року № ДД-804, від 12 вересня 2012 року № ДД-849, додаткового договору до договору № ДД-949 і договору № ДД-921 від 17 березня 2014 року.
Суди встановили, що умови договорів свідчать, що на момент винесення судом ухвали про вжиття заходів забезпечення позову, термін дії договорів закінчився і ОСОБА_2 отримав свої вклади.
Апеляційний суд вказував, що він, як і суд першої інстанції не отримав належних і допустимих доказів того, що спірні грошові кошти ОСОБА_2 витратив у зазначений період часу на особисті потреби, усупереч інтересам сім`ї.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року в справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.