Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 331/4290/18
провадження № 61-7222св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
треті особи: Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради, Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради, Районна адміністрація по Дніпровському району Запорізької міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Районна адміністрація по Олександрівському району Запорізької міської ради, Районна адміністрація по Комунарському району Запорізької міської ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.
Первісні позовні вимоги мотивовані тим, що з 18 червня 2015 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 12 січня 2018 року розірвано. У сторін є син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із нею у квартирі АДРЕСА_1 та перебуває на її утриманні. Відповідач ухиляється від обов`язку утримувати дитину та її. Згоди щодо місця проживання сина сторони не дійшли, однак, вона вважає, що проживання дитини з нею відповідає якнайкращому забезпеченню його інтересів. У зазначеній квартирі створені всі належні умови для проживання, виховання та утримання дитини, що підтверджено актом обстеження служби у справах дітей відділу по Комунарському району від 30 липня 2018 року.
ОСОБА_1 має стабільний самостійний дохід, за рахунок якого може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, посилаючись на те, що з березня 2018 року працює в ПАТ "Аптеки Запоріжжя". Спиртними напоями не зловживає, не палить, за місцем роботи і проживанням характеризується позитивно.
ОСОБА_1 зазначала, що відповідач не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов для проживання сина, мешкає у квартирі, яка не облаштована у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
стягнути із ОСОБА_2 на її користь аліменти на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку/доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття, а також аліменти на неї у твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн щомісяця з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною трирічного віку;
визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за її місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 .
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, про визначення місця проживання дитини.
Зустрічний позов мотивований тим, що з 26 вересня 2017 року сторони фактично припинили шлюбні відносини і син залишився проживати з ним та його батьками - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 12 січня 2018 року шлюб між ними розірвано. З дня розірвання шлюбних відносин відповідач отримувала допомогу при народженні дитини, яку витрачала на свої власні потреби, сину ніякої матеріальної підтримки не надавала, у зв`язку із чим він звернувся до Управління соціального захисту населення з заявою про припинення цих виплат на ім`я відповідача. Згідно з актом Запорізького міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 07 грудня 2017 року виплата допомоги ОСОБА_1 припинена; виплату даної допомоги призначено йому, як батькові дитини. Протягом восьми місяців із дня розірвання шлюбних відносин син проживав із ним та його батьками, а відповідач приблизно три рази на місяць навідувала дитину. Проте 19 травня 2018 року ОСОБА_1 викрала дитину і з цього часу син проживає разом з нею. ОСОБА_1 зловживає спиртними напоями, неодноразово намагалася скоїти самогубство.
ОСОБА_2 має можливість у повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток її особистості в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. ОСОБА_2 працевлаштований, 15 років працює на одному місці (в автомайстерні ФОП ОСОБА_6 на посаді автослюсаря); є власником 1/4 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_3, в якій проживають лише він і батьки. Натомість ОСОБА_1 не може дати дитині ані належного виховання та розвитку, ані матеріального забезпечення, ані забезпечити нормальних безпечних для здоров`я дитини умов проживання.
ОСОБА_2 просив:
визначити місце проживання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним за адресою: АДРЕСА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 21 серпня 2019 року в складі судді: Антоненко М. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення із 17 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_2 аліменти на ОСОБА_1 в твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн щомісяця, починаючи з 17 липня 2018 року та до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання матері ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
Вирішено питання судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Вирішуючи позовні вимоги обох позовів, суд позбавлений можливості в порядку ст. 232 ЦПК допитати ОСОБА_7 2015 р.н. у зв`язку з його малолітнім віком. 06 грудня 2018 року головою районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району затверджено розпорядження №562р, про встановлення ОСОБА_2, порядку побачень з сином ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . 08 лютого 2019 року Відповідач ОСОБА_2, у встановлений графіком побачень час забрав дитину ОСОБА_3,, та не повернув сина за адресою поживання матері. В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив як факт відібрання дитини від матері в лютому 2019 року, так і те, що добровільно відмовляється повернути матері дитину. Мотивує свої дії тим, що з боку матері ОСОБА_1 у відношенні малолітнього сина мали місто факти фізичного насилля (побиття), а також тим, що колишня дружина зловживає спиртними напоями. Проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю відповідає його найкращим інтересам. ОСОБА_1 належним чином виконує свої обов`язки як мати, створила належні умови для проживання та розвитку дитини. Зазначене підтверджується висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району як органу опіки та піклування від 29 березня 2019 року. Оскільки місце проживання дитини визначено з матір`ю, з ОСОБА_2 на користь останньої підлягають стягненню аліменти на сина та на неї (до досягнення дитиною трирічного віку).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 21 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем проживання батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не має жодного відношення до житла, яке визначено судовим рішенням як місце проживання малолітньої дитини, внаслідок припинення стосунків з колишнім співмешканцем, та яке було об`єктом обстеження органом опіки та піклування для складання висновку від 29 березня 2019 року, проживає за іншою адресою, відповідно до приписів частини п`ятої статті 19 СК України, ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року зобов`язано орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району та орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району надати суду актуальні письмові висновки щодо розв`язання спору про визначення місця проживання дитини, відповідно до статті 19 СК України, та акти обстеження умов проживання для дитини за адресою матері та батька. На виконання ухвали Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року районною адміністрацію Запорізької міської ради по Дніпровському району як органом опіки та піклування надано до суду висновок від 20 лютого 2020 року, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 . У висновку зазначено, що ОСОБА_1 надала тільки доступ до приміщення для складання акту обстеження умов проживання, де мешкає з цивільним чоловіком ОСОБА_8 та довідку ФОП ОСОБА_9 від 13 лютого 2020 року № 13/02 що дійсно працює на посаді адміністратора, інших документів згідно з нормами чинного законодавства мати не надала. На запитання членів комісії матері: "Коли останній раз вона спілкувалася з сином?", - ОСОБА_1 відповіла: "Перед Новим роком я приїжджала та гралася з дитиною. Після цього я не телефонувала та не мала змоги спілкуватися, оскільки хворіла". У справі, яка переглядається, встановлено, що малолітній ОСОБА_10 з лютого 2019 року, тобто більше року, проживає з батьком, який постійно проявляє любов та турботу про сина, приймає участь у його вихованні, утриманні та навчанні. Створені ним умови для проживання дитини в повній мірі можуть забезпечити її повноцінний розвиток, навчання та виховання, що підтверджується відповідним актом обстеження умов проживання та висновками органу опіки та піклування. Колегією суддів враховується, що при передачі дитини на виховання матері будуть порушені його стійкі, усталені зв`язки із оточенням, звичним та бажаним для нього середовищем, що не бути відповідати найкращим інтересам малолітньої дитини. Крім цього, знайшов своє відображення той факт, що за цей період хлопчик став більш відкритим та набув більше соціальних навичок, у порівнянні з часом проживання разом з матір`ю. При цьому, колегія суддів виходила передусім не з прав батьків на виховання малолітньої дитини, а з її інтересів, захищаючи права останньої, що жодним чином не суперечить законодавству України та міжнародним правовим актам щодо прав дитини, які будуються за принципом першочергового врахування інтересів дітей. Твердження ОСОБА_1, що проживання дитини з батьком впливає на погіршення здоров`я ОСОБА_10, не підтверджуються належним доказами.
Апеляційний суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Визначення місця проживання дитини з батьком по своїй суті не є розлученням матері з дитиною та не можна тлумачити як наявність у батька переваги перед матір`ю, оскільки ОСОБА_1 має по відношенню до дитини такі ж особисті немайнові права і обов`язки, як і ОСОБА_2 і жодним чином не втрачає прав, заснованих на спорідненості з дитиною. Крім того, у разі виникнення інших обставин, встановлення тісного емоційного контакту між матір`ю та дитиною, місце проживання дитини може бути згодом визначено і з матір`ю.
Колегія суддів зробила висновок, що рішення суду першої інстанції про доцільність визначення місця проживання ОСОБА_10 із матір`ю не відповідає дійсним обставинам справи та інтересам самої дитини. Малолітній ОСОБА_10 з лютого 2019 року, тобто, більше року, проживає з батьком, який постійно проявляє любов та турботу про сина, приймає участь у його вихованні, утриманні та навчанні. Створені ним умови для проживання дитини в повній мірі можуть забезпечити її повноцінний розвиток, навчання та виховання, що підтверджується відповідним актом обстеження умов проживання та висновками органу опіки та піклування. Враховуючи вік дитини, стан її здоров`я, прив`язаність до батька, його висловлене бажання проживати разом з батьком, а також той факт, що у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком відповідає інтересам дитини. Тому апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з батьком.
Аргументи учасників справи
У квітні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом порушено принципи змагальності, рівності та диспозитивності. ОСОБА_2 до апеляційної скарги долучив висновки психологів, які апеляційний суд прийняв та врахував при розгляді справи. ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду із клопотанням про проведення судово-психологічної експертизи, у задоволенні якого було відмовлено, що є порушенням принципу змагальності. Відповідно до статті 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Зазначена позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення висновком органу опіки та піклування, не звернувши увагу на докази, надані позивачем. Висновок органу опіки та піклування не має переваги над іншими доказами, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, про що зазначив Верховний Суд постанові від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц. Суд апеляційної інстанції визначив місце проживання дитини з батьком, знаючи про те, що він є кривдником та вчиняв насильство по відношенню до матері у присутності дитини.
У липні 2020 року ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, оскаржену постанову залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що позивач не позбавлена була можливості надати висновки органу опіки та піклування. Зазначає, що Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року. Вказує, що при ухваленні рішення апеляційний суд надав оцінку всім доказам у сукупності.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року виправлено описку в описовій частині ухвали Верховного Суду від 04 червня 2020 року, виклавши абзац 17 у такій редакції: "Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)".
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року продовжено ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2020 року призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року закрито касаційне провадження у справі № 331/4290/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2020 року, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2020 року, з урахуванням ухвали Верховного Суду від 27 липня 2020 року про виправлення описки, вказано, зокрема, що: "підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)".
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц (провадження № 61-9745св18) зазначено, що:
"частинами 1,2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Судами установлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Позивач зареєстрований та проживає у належній йому на праві власності двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, працює в ТОВ "Астекс Трендінг" де отримує заробітну плату, позитивно характеризується за місцем роботи отримує дохід та на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року. На підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2011 року позивач сплачує аліменти на утримання малолітнього сина на користь відповідачки у розмірі 700,00 грн щомісяця.
Відповідач ОСОБА_5 не працює, отримує щомісячну одноразову допомогу при народженні 4-х дітей. з 12 січня 2013 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 Відповідач не має власного житла та самостійного доходу і утримує п`ятьох дітей з отриманих аліментів на страшого сина, щомісячної одноразової допомоги при народженні 4-х дочок та з заробітку чоловіка ОСОБА_9, який отримує мінімальний заробіток.
У суді апеляційної інстанції установлено, що дитина значно більше прихильна до батька, ніж до інших членів родини, має з ним більш тісний емоційний зв`язок та виявив бажання проживати разом із батьком.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову, оскільки ними повно та всебічно досліджено матеріали справи, враховано інтереси та бажання дитини.
Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 посилається на те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позову, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначає, що апеляційний суду не мав права згоду дитини на проживання з батьком вважати абсолютною, оскільки така згода не відповідає інтересам дитини. Суд апеляційної інстанції дослідив вказані обставини, та обґрунтовано взяв до уваги бажання дитини проживати разом з батьком враховуючи всі сукупні докази у справі, а не лише саму згоду дитини.