|
| |
|
|
|
Постанова
іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 591/1578/17
провадження № 51-3669км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Ковтуновича М.І., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Кузнецова С.М.,
захисника Молібог Ю.М.,
виправданих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016221430000075,
за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Купувар, Угорщина, жителя АДРЕСА_1, раніше
не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 369,
ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця
та жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК,
за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Сумського апеляційного суду
від 06 травня 2020 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 14 червня 2018 року ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 190 КК, та ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК, виправдано за недоведеністю вини.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення в тому, що він, обіймаючи посаду начальника Ковпаківського відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції (далі - Ковпаківський ВДВС), будучи службовою особою органу державної влади, яка належить до осіб, що займають відповідальне становище, із залученням водія Зарічного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області
(далі - Зарічний ВДВС) ОСОБА_2, шахрайським шляхом заволодів грошовими коштами ОСОБА_3 у сумі 50 000 грн під виглядом неправомірної вигоди, попередньо підбуривши останнього передати її для службової особи Зарічного ВДВС
за передачу документів для безперешкодного законного користування транспортним засобом "Mitsubishi Outlander", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 обвинувачується в тому, що, працюючи на посаді водія Зарічного ВДВС,
04 жовтня 2016 року вступивши у злочинну змову з ОСОБА_1, він близько 17:40 зустрів ОСОБА_3 біля приміщення ВДВС на вул. Гамалія, 31-А в м. Сумах
у службовому автомобілі отримав від нього грошові кошти в сумі 50 000 грн, які нібито були надані як неправомірна вигода.
Після цього ОСОБА_3 пішов до ВДВС, де ОСОБА_1 передав йому необхідні для законного користування транспортним засобом документи. Отримані від
ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 50 000 грн ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розділили між собою на 5000 грн і 45 000 грн відповідно.
Сумський апеляційний суд ухвалою від 06 травня 2020 рокуапеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК проігнорував клопотання прокурора про виклик у суд потерпілого ОСОБА_3 та його допит, а також не повідомив потерпілого про судове засідання, призначене на 06 травня 2020 року, під час якого було ухвалено оскаржене судове рішення, що призвело до істотного порушення прав потерпілого, визначених у статтях 55, 56 КПК, та відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 412 цього Кодексу є безумовною підставою до скасування оскарженого судового рішення.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, свою позицію обґрунтував неможливістю при новому апеляційному перегляді, в разі скасування оскарженої ухвали, в межах поданої прокурором апеляційної скарги дійти інших висновків за результатами її розгляду.
Виправдані ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисник Молібог Ю.М. заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора та просили залишити оскаржену ухвалу апеляційного суду без зміни.
В поданих до касаційного суду письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Молібог Ю.М. навела аргументи на спростування доводів касаційної скарги прокурора та просила залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу без зміни.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про день, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, про причини неявки не повідомили, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з вимогами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в обґрунтування висунутого ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 27ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 190 КК та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 190 КК обвинувачення стороною обвинувачення було покладено: показання потерпілого ОСОБА_3, пояснення свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6 , ОСОБА_7, дані протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-, відео-контролю особи від 31 серпня, 22 вересня, 18, 19, 20, 21 жовтня,
11 листопада 2016 року, контролю за вчиненням злочину від 04 жовтня 2016 року, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 31 серпня, 21 листопада 2016 року, візуальне спостереження за особою у публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування та спеціальних технічних засобів від 31 серпня, 11, 13, 21 листопада 2016 року), протоколу огляду та вручення грошових коштів від 04 жовтня 2016 року, протоколу огляду місця події від 04 жовтня 2016 року з додатками, протоколу обшуку від 04 жовтня 2016 року з додатками, висновок криміналістичної експертизи № 41 від 18 листопада 2016 року та інші письмові докази.
Згідно зі ст. 22 КПКкримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Як встановлено ст. 94 цьогоКодексу, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За змістом ст. 92 КПКна сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.
Суд першої інстанції дослідив зазначені докази, перевіривши доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПКумови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та, витлумачивши, як того і вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинувачених, визнав ОСОБА_1 і ОСОБА_2 невинуватими у пред`явленому обвинуваченні і виправдав за недоведеністю вини, навівши у вироку достатні мотиви ухваленого рішення.
Виправдавши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за недоведеністю вини, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діях останніх складу злочину, передбаченого ч. 2
ст. 190 КК, позаяк сторона обвинувачення не довела, що виправдані ввели в оману ОСОБА_3 щодо можливості отримання ним транспортного засобу. Оскільки передані ОСОБА_1 через ОСОБА_2 грошові кошти належали СБУ, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 не є потерпілим від злочину і йому не заподіяно шкоду. Крім того, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч. 4 ст. 27ч. 1 ст. 369 КК, оскільки не доведено, що ОСОБА_1 підбурив ОСОБА_3 до надання неправомірної вигоди, а також через те, що під час судового розгляду не встановлено службової особи Зарічного ВДВС, якій той повинен був передати грошові кошти, отримані шляхом обману. Суд визнав недопустимими надані стороною обвинувачення докази, оскільки вони отримані внаслідок провокації та
з порушеннями вимог КПК.
В кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати у світлі
п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободі вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення (справа "Капо проти Бельгії" (заява № 42914/98) рішення від 13 січня 2005 року Європейського суду
з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що питання про допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. Під час оцінки доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (справа "Тейксейра де Кастро проти Португалії" (заява № 44/1997/828/1034, рішення від 09 червня 1998 року), справа "Нечипорук і Йонкало проти України" (заява № 42310/04, рішення від 21 квітня 2011 року), справа "Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії" (заява № 10590/83, рішення від 06 грудня 1988 року).
Положення ст. 17 КПКрегламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вину обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.