Постанова
іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 342/789/17
провадження № 51-4760км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М. І.,
суддів Анісімова Г. М., Булейко О. Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І. О.,
прокурора Сингаївської А. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Івано-Франківського апеляційного суду від 22 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017090150000174, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Серафинці Городенківського району Івано-Франківської області та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 3 ст. 186 КК та призначено покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом терміну попереднього ув`язнення у строк покарання"; далі - Закон № 838-VIII) зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 02 до 16 серпня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 02 серпня 2017 року приблизно о 01:30, діючиумисно з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, через відкрите вікно проник до будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, і застосував до ОСОБА_2 фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров`я, схопив її за одяг, штовхнув на ліжко та почав вимагати видати йому гроші. Після того як ОСОБА_2 відмовила дати йому гроші, ОСОБА_1 зламав двері меблевої шафи та з дерев`яної шкатулки відкрито викрав вироби із золота, а з сумочки, належної потерпілій, - гроші в сумі 100 грн. Таким чином, останній було завдано майнової шкоди на суму 27 964,88 грн.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 09 липня 2019 року вирок Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 31 березня 2020 року задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 09 липня 2019 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Івано-Франківський апеляційний суд 22 липня 2020 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання і постановив новий, яким призначив засудженому покарання за ч. 3 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII зарахував у строк покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з 02 до 16 серпня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації своїх дій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовує свої вимоги ОСОБА_1 тим, що апеляційний суд, ухвалюючи своє рішення, всупереч положенням ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не дослідив належним чином усіх обставин справи, позицій учасників та передчасно ухвалив вирок, за яким обрано йому сувору міру покарання. Вважає, що наведені у рішенні обставини (його розкаяння у вчиненому, добровільне надання чітких, послідовних показань, визнання вини, відшкодування шкоди потерпілій, наявність у нього стійких соціальних зв`язків, постійного місця проживання, роботи, двох дітей, і те, що він є опікуном свого дядька) є підставами не лише для застосування до нього положень ст. 69 КК, а також свідчать про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Крім того, вказує, що апеляційний суд не зазначив мотивів з яких не врахував наданих стороною захисту додаткових матеріалів, які характеризують його особу, а саме про те, що ОСОБА_1 з 2018 року є опікуном свого дядька - ОСОБА_3, який через отримане ушкодження позбавлений можливості пересування і потребує постійного стороннього догляду. Стверджує, що під час призначення йому покарання апеляційний суд залишив поза увагою думку потерпілої, котра вибачила його та просила суд не обирати засудженому покарання, пов`язане з реальним позбавленням волі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Сингаївська А. О., навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого, просила ухвалений вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку,що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 186 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судового рішення в цій частині засуджений не оскаржує.
Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Водночас за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд дотримався цих вимог закону.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення передбачені статтями 66, 67 КК обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Положеннями ч. 1 ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.