ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 159/3357/18
провадження № 51-2570кмо19
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - Суд) у складі:
головуючої Григор`євої І. В.,
суддів Анісімова Г. М., Кравченка С. І.,
Луганського Ю. М., Мазура М. В.,
Огурецького В. П., Щепоткіної В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є. І.,
засудженої ОСОБА_1,
прокурора Кулаківського К. О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Волинського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1,
засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, оскарженого вироку та встановлені обставини
За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2018 року ОСОБА_1 було засуджено до покарання у виді обмеження волі: за ч. 1 ст. 190 КК - на строк 1 рік, за ч. 2 ст. 190 КК - на строк 1 рік 6 місяців, за ч. 1 ст. 358 КК - на строк 1 рік, за ч. 3 ст. 358 КК - на строк 2 роки, за ч. 4 ст. 358 КК - на строк 1 рік, а на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів їй визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватою в тому, що вона за викладених у вироку обставин заволоділа чужим майном шляхом обману, підробила документи й використала їх, а також вчинила такі діяння повторно.
Як установив місцевий суд, 22 вересня 2014 року в приміщенні Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області (далі - Управління) на вул. Незалежності, 148 у м. Ковелі під час оформлення державної допомоги малозабезпеченим сім`ям (далі - соціальна допомога) у поданій заяві про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг (далі - заява) й у декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням допомоги (далі - декларація) ОСОБА_1 умисно не вказала відомостей про наявність у неї другої квартири. У такий спосіб засуджена незаконно отримала державну соціальну допомогу за період з 1 вересня 2014 року по 28 лютого 2015 року, завдавши державі в особі Управління матеріальної шкоди на загальну суму 2889,37 грн.
Надалі під час оформлення державної допомоги ОСОБА_1 також не зазначала у згаданих документах відомостей про наявність у неї другої квартири й незаконно отримувала соціальну допомогу, завдавши державі матеріальної шкоди, зокрема:
5 березня 2015 року за період з 1 березня по 31 серпня 2015 року - на загальну суму 6777,90 грн;
3 вересня 2015 року за період з 1 вересня 2015 року по 29 лютого 2016 року - на загальну суму 8158,74 грн;
3 березня 2016 року за період з 1 березня по 31 серпня 2016 року - на загальну суму 8229,96 грн;
6 вересня 2016 року за період з 1 вересня 2016 року по 28 лютого 2017 року - на загальну суму 8000,94 грн;
13 березня 2017 року за період з 1 березня по 31 серпня 2017 року - на загальну суму 8462,22 грн.
Крім того, 22 вересня 2014 року в приміщенні Управління засуджена внесла неправдиві відомості до декларації, яка слугувала підставою для призначення соціальної допомоги, і з метою отримання такої допомоги використала підроблений документ, подавши його до вказаної установи разом із заявою, що також містила завідомо неправдиві дані про відсутність у ОСОБА_1 другої квартири.
У період з 5 березня 2015 року по 13 березня 2017 року ОСОБА_1 неодноразово вчиняла аналогічні дії, які полягали у підробці декларації та її використанні для отримання соціальної допомоги.
За апеляційною скаргою прокурора Волинський апеляційний суд 20 березня 2019 року скасував згаданий вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді штрафу: за ч. 1 ст. 190 КК - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, та за ч. 4 ст. 358 КК - у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн; а також у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 190 КК - на строк 2 роки та за ч. 1 ст. 358 КК - на строк 1 рік, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначив засудженій остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 було звільнено від відбування призначеного покарання.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У поданій скарзі з доповненнями до неї засуджена просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі -КПК), вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження. Аргументуючи свою позицію, скаржниця зазначає, що попри її заперечення наявності умислу на введення в оману працівників міської ради з метою незаконного отримання соціальної допомоги, місцевий суд не виконав приписи ч. 3 ст. 349 КПК, продовжив розгляд справи за спрощеною процедурою, не забезпечивши ОСОБА_1 ефективного захисту від пред`явленого обвинувачення. На переконання останньої, її було необґрунтовано піддано кримінальному переслідуванню, адже право на допомогу у неї виникло у зв`язку з хворобою дитини, а факт невідображення у декларації та заяві даних про наявність другої квартири суттєво не вплинув на призначення соціальної допомоги. Як наголошує засуджена, у подібних випадках Законом України від 1 червня 2000 року № 1768-ІІІ "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям" (у редакції від 1 січня 2014 року; далі - Закон № 1768-ІІІ) передбачено припинення надання допомоги та повернення надміру нарахованих коштів, що тягне цивільно-правову відповідальність. Посилаючись на ці законодавчі положення й на те, що декларація не є офіційним документом, а невнесення всіх відомостей про майновий стан було бездіяльністю, ОСОБА_1 вважає неправильним застосування статей 190 та 358 КК. Окрім того, на думку скаржниці, кваліфікація діянь за ознакою "повторності" не узгоджується з приписами ч. 2 ст. 32 вказаного Кодексу. За міркуваннями засудженої, вчинене не є злочином, оскільки не становить суспільної небезпеки та належить до цивільних деліктів, про що також свідчить й ухвалена у цивільній справі постанова від 9 грудня 2019 року, якою було відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 надміру виплачених коштів. За твердженням останньої, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою допущені порушення, у тому числі здійснення судового провадження без участі потерпілої сторони, і всупереч вимогам ч. 3 ст. 404, статей 409, 417, 284 КПК замість прийняття рішення про закриття кримінального провадження ухвалив новий обвинувальний вирок, який не відповідає ст. 370 цього Кодексу.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою Суду (далі - об`єднана палата)
Ухвалою від 28 січня 2020 року колегія суддів Другої судової палати Суду, керуючись ч. 2 ст. 4341 КПК передала кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на розгляд об`єднаної палати.
Таке рішення колегія суддів прийняла, вважаючи за необхідне відступити від викладених у постановах Суду від 17 вересня та 31 жовтня 2019 року (справи № 236/2520/17, 711/5284/18; провадження № 51-473км19, 51-1508км19) висновків щодо застосування ст. 190 КК у подібних правовідносинах.
Зокрема, у згаданих постановах Першої та Другої судових палат Суду зазначено наступні позиції:
- відображення особою недостовірних відомостей у документах, на підставі яких установлюється право на отримання соціальної допомоги та її розмір, має прямий причинний зв`язок з отриманою неправомірною вигодою, а тому факт наявності механізму щодо повернення надміру виплачених коштів у цивільно-правовому порядку не свідчить про неможливість застосування до цієї особи належної правової процедури у виді кримінального переслідування та подальшого притягнення до відповідальності згідно з вимогами кримінального закону;
- повідомлення особою завідомо недостовірних відомостей про доходи та майновий стан при встановленні за нею права на отримання державної соціальної допомоги свідчить про наявність у діях такої особи умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману, а отже, і складу злочину, передбаченого ст. 190 КК.
Передаючи кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, в ухвалі від 28 січня 2020 року колегія суддів дійшла протилежного висновку, а саме, що за приховання особою або умисне подання недостовірних даних про доходи та майновий стан, що вплинуло на встановлення права на призначення соціальної допомоги, внаслідок чого було надміру виплачено кошти, настає цивільно-правова, а не кримінальна відповідальність.
З урахуванням наявності різних позицій з питань застосування норми матеріального права у правовідносинах із подібними елементами, виходячи з нормативного розуміння положень ст. 4342 КПК об`єднана палата здійснює розгляд цього кримінального провадження за процедурою, визначеною законом.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції засуджена ОСОБА_1 підтримала подану скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі з доповненнями до неї, об`єднана палата дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Згідно з положеннями частин 1, 3 ст. 3 зазначеного Кодексу законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки вказаним Кодексом.
Отже, для уніфікації судової практики й вирішення у межах провадження, переданого на розгляд об`єднаної палати, питання щодо правозастосування ст. 190 КК належить з`ясувати, чи є у розумінні цього Кодексу склад кримінального правопорушення (шахрайства) у діянні особи, котра отримала соціальну допомогу внаслідок подання недостовірних відомостей про доходи та майновий стан, фактично маючи право на таку допомогу на іншій, ніж зазначена в її зверненнях, підставі. У контексті вказаного питання також є ключовим визначення виду правовідносин (цивільних чи кримінально-правових), пов`язаних із способом отримання допомоги. У зв`язку з цим з юридичної точки зору необхідно взяти до уваги наступне.
Підставою для виникнення, зміни та припинення правовідносин є один або кілька юридичних фактів, передбачених нормами права. До юридичних фактів належать, зокрема, і діяння особи, які можуть бути як правомірними, так і протиправними. При цьому з одним юридичним фактом норми права можуть пов`язувати виникнення, зміну та припинення декількох правовідносин, у тому числі різної галузевої належності.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_1, юридичним фактом була її неправомірна поведінка. Останнє полягало у тому, що при зверненні до органу соціального захисту з метою одержання соціальної допомоги засуджена приховала наявність у неї другої квартири, тобто надала недостовірні дані, на підставі яких було прийнято рішення про встановлення за особою права на одержання допомоги та її розмір. Така поведінка могла зумовити припинення існуючого правовідношення щодо виплати призначеної на підставі ч. 4 ст. 7 Закону № 1768-III соціальної допомоги.
Водночас із припиненням указаного правовідношення чинне законодавство України пов`язує із зазначеною неправомірною поведінкою виникнення низки нових правовідносин: