ПОСТАНОВА
Іменем України
20 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 444/2115/17
провадження № 51-8311км18
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
| головуючого | Бущенка А.П., |
| суддів | Ємця О.П., Крет Г.Р., |
| за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого | Червінської М.П., Подоляка М.С., ОСОБА_1., |
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника Вольського А.Б. та засудженого на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 липня 2018 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Водяне Пустомитівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочинів, передбачених частиною 2 статті 342 та частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Оскаржені судові рішення
1. Жовківський районний суд Львівської області вироком від 21 лютого 2018 року визнав ОСОБА_1 винуватим в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання тим службових обов`язків, а також у погрозі насильством та умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків, призначив йому покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі статті 75 КК звільнив від відбування покарання з випробуванням.
2. Суд визнав доведеним, що 4 березня 2018 року з 12:44 по 12:50 у смт Куликів Жовківського району Львівської області ОСОБА_1, погрожуючи фізичною розправою, вживаючи нецензурну лайку, вчинив конфлікт з інспекторами патрульної поліції ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які під час патрулювання виявили порушення ним Правил дорожнього руху. Ігноруючи законні вимоги працівників поліції пред`явити документи на транспортний засіб та на право водіння, засуджений фізично протидіяв інспекторам одягнути на нього кайданки з метою доставлення до відділення поліції для встановлення його особи, зірвав головний убір та вдарив кулаком в обличчя інспектора ОСОБА_2, заподіявши останньому легких тілесних ушкоджень.
3. Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 10 липня 2018 року залишив вирок місцевого суду без змін.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційній скарзі захисник Костюченко В.К., посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
5. На думку захисника, суди проігнорували факти, які вказують на відсутність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому злочинів, оскільки його дії були спровоковані незаконними діями працівників поліції.
6. Також захисник вказує, що суд першої інстанції неправильно оцінив дані, що містяться у записах з відеореєстраторів поліції, а також показання свідка ОСОБА_5 та висновок експерта щодо тілесних ушкоджень у потерпілого.
7. На переконання сторони захисту, апеляційний суд істотно порушив кримінальний процесуальний закон, не обґрунтувавши належним чином, чому він залишив без задоволення апеляційні вимоги сторони захисту.
8. В подібній за доводами касаційній скарзі засуджений просить виправдати його за пред`явленим обвинуваченням, а справу закрити.
Позиції учасників касаційного розгляду
9. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
10. У судовому засіданні засуджений підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.
11. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту і просив залишити судові рішення без зміни, вважаючи їх законними й обґрунтованими.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані скарги належить задовольнити частково на таких підставах.
13. Сторона захисту посилається на те, що оскільки засуджений не порушував правил дорожнього руху, то вимога поліцейських надати посвідчення водія та документи на автомобіль була незаконною і не створювала обов`язку їй підкоритися, а відповідно і дії, спрямовані на ухилення від виконання такої незаконної вимоги, не можуть розцінюватися як опір.
14. Суд не погоджується з такою позицією сторони захисту. Невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.
15. Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред`явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого статтями 342 та 345 КК.
16. Тому Суд відхиляє доводи сторони захисту в цьому аспекті.
17. Тим не менше, Суд зазначає, що, вирішуючи питання про наявність у діях обвинуваченої особи "опору" в значенні статті 342 КК, суд повинен взяти до уваги також поведінку поліцейського або поліцейських під час пред`явлення ними вимоги і за подальшого розвитку подій у зв`язку із цими вимогами.
18. Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні статті 342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень.[1] Таким чином, виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу "опору" у значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об`єктивної сторони діяння, тобто певного активного фізичного впливу з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.