Постанова
Іменем України
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 154/1282/19
провадження № 61-11195св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач) - ОСОБА_2,
третя особа: виконавчий комітет Володимир-Волинської міської ради Волинської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року у складі судді Каліщука А. А.
та постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2
про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 02 березня 1984 до 22 серпня
1989 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який розірвано в судовому порядку.
Під час перебування в шлюбі у вересні 1986 року вони з відповідачем отримали однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
15 вересня 1986 року між будинкоуправлінням м. Володимир-Волинського
та ОСОБА_2 укладено договір житлового найму і зареєстровано
її та відповідача у вказаній квартирі, в якій вона проживає і на час звернення
до суду.
Після розірвання шлюбу, з 1989 року, відповідач ОСОБА_2 у спірній квартирі
не проживає; знявшись з реєстрації у цій квартирі, виїжджав на заробітки
до Російської Федерації. Однак з 09 жовтня 1999 року без її відома повторно зареєструвався у квартирі як наймач житла, проте ніякого інтересу до житла протягом усього періоду до моменту звернення до суду із цим позовом
не виявляв, комунальних платежів за користування жилим приміщенням
не сплачував. Відповідач з іншою сім`єю проживає у м. Нововолинську Волинської області.
Враховуючи наведені обставини, а також те, що реєстрація відповідача у спірній квартирі позбавляє її можливості отримати субсидію на сплату за надані житлово-комунальні послуги та впливає на розмір цих виплат, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він не проживав у спірній квартирі
з поважних причин.
Вказував, що після розірвання шлюбу у них з ОСОБА_1 склались неприязні стосунки, вона чинить йому перешкоди у користуванні житлом, позбавила його доступу до квартири, з приводу чого 26 березня 2019 року він звертався
до правоохоронних органів з відповідною заявою.
Він не втратив інтересу до квартири, у якій зареєстрований, про що свідчить, зокрема, те, що 11 березня 2019 року він уклав з Управляючою житловою компанією новий договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, частково погашав заборгованість зі сплати витрат на утримання квартири на суму 2 435,00 грн, пропонував ОСОБА_1 спільно приватизувати квартиру з метою її подальшого відчуження.
У зв`язку з наведеним ОСОБА_2 просив суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом вселення його
до житлового приміщення та відшкодувати йому понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду
від 30 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме - квартирою
АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_2
на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_2 втратив інтерес до спірного жилого приміщення, оскільки, будучи зареєстрованим у цьому приміщенні, фактично не проживає в ньому без поважних причин з 1989 року, більше ніж 30 років, добровільно залишивши квартиру після розірвання шлюбу з позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 . Увесь цей період ОСОБА_2 не брав участі в оплаті витрат на утримання квартири
та в оплаті комунальних послуг, а також в утриманні квартири в належному стані (ремонтні роботи тощо).
Узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення заявлених ним позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки обставинам справи та не врахували, що між сторонами у справі виникли тривалі неприязні відносини, які існували після розірвання шлюбу у 1990 році
та продовжують існувати на сьогодні. Існування таких обставин підтверджується поясненнями ОСОБА_1 та показами свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Крім того, суди не враховали висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 21 червня 2018 року у справі № 226/647/16-ц та від 22 листопада 2018 року
у справі № 760/13113/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними й обґрунтованими, та просила відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначала,
що ОСОБА_2 тривалий час не проживає у спірній квартирі, не цікавиться нею.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 154/1282/19, витребувано матеріали справи
з Володимир-Волинського міського суду Волинської області та зупинено дію рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 22 січня 2020 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2020 року справу призначено
до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 02 березня 1984 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Володимир-Волинського міського народного суду від 22 серпня 1989 року.
Під час перебування у шлюбі сторони отримали квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 ,
що підтверджується копією ордера на жиле приміщення від 12 вересня 1986 року № 308.
15 вересня 1986 року ОСОБА_2 уклав договір найму жилого приміщення
в будинках місцевих Рад № 1824 з будинкоуправлінням № 1 про передання
в постійне користування зазначеної квартири для проживання наймача і членів його родини.
23 вересня 1986 року ОСОБА_1 зареєструвалась у спірній квартирі як дружина наймача (відповідача у справі ОСОБА_2 ) та постійно там проживає.
ОСОБА_2 у 1989 році виписався із спірної квартири, наймачем якої він є,
у зв`язку з виїздом на заробітки до Російської Федерації та більше у цьому приміщенні не проживає.
Повернувшись до України, 09 жовтня 1999 року ОСОБА_2 без відома
ОСОБА_1 та її згоди повторно прописався у спірній квартирі, після чого лише
11 березня 2019 року як основний квартиронаймач уклав з новим управителем багатоквартирного будинку договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком і після рішення суду про стягнення заборгованості
за надані комунальні послуги частково сплатив заборгованість з квартирної плати на загальну суму 2 435,00 грн.
18 березня 2019 року ОСОБА_2 звертався із заявою до Володимир-Волинського відділу поліції Головного управління Національної поліцій у Волинській області про неможливість потрапити у спірну квартиру, і йому було роз`яснено право звернення до суду з відповідним позовом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.