Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 342/1005/18
провадження № 61-13601св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне фермерське господарство "Геліос",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного фермерського господарства "Геліос" на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2019 року у складі судді Гайдича Р. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Василишин Л. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного фермерського господарства "Геліос" (далі - ПФГ "Геліос") про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов`язання вчинити дії.
На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Він є спадкоємцем двох земельних ділянок після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 03 серпня 2016 року ці земельні ділянки ним успадковано, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину № 639 та № 640, виданими в. о. державного нотаріуса Городенківської державної нотаріальної контори. Упродовж 2007-2018 років ці земельні ділянки використовує у своїй діяльності ПФГ "Геліос". Він неодноразово вимагав у відповідача повернути земельні ділянки, які обробляються самовільно, звертався з цього приводу у прокуратуру та поліцію. У травні 2018 року під час розгляду його скарги Головним управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області він дізнався про існування двох договорів, датованих 10 квітня 2007 року, сторонами яких зазначено ОСОБА_2 та ПФГ "Геліос". Ці договори є недійсними у зв`язку з тим, що його бабуся ОСОБА_2 у квітні 2007 року важко хворіла і не могла їх підписати, а у червні 2007 року вона померла. У договорах міститься посилання на державні акти на землю, що були видані вже після смерті ОСОБА_2 . Оскільки він дізнався про порушення свого майнового права у травні 2018 року, коли голова ПФГ "Геліос" Лазорко В. В. подав до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області пояснення, до якого додав копії договорів оренди спірних земельних ділянок, тому позовну давність для захисту порушеного права необхідно обчислювати з травня 2018 року.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2007 року, площею 1,8266 га, кадастровий номер 2621685500:05:001:0054, яка знаходиться в урочищі "Копанки" с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області, укладений між ОСОБА_2 та ПФГ "Геліос"; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2007 року, площею 0,2082 га, кадастровий номер 2621685500:08:002:0144, яка знаходиться в урочищі "Кізія" с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області, укладений між ОСОБА_2 та ПФГ "Геліос"; зобов`язати ПФГ "Геліос" в особі його керівника Лазорка В. В. усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом звільнення земельних ділянок з кадастровими номерами 2621685500:05:001:0054 та 2621685500:08:002:0144 від посівних культур та повернення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,8266 га, кадастровий номер 2621685500:05:001:0054, яка знаходиться в урочищі "Копанки" с. Стрільче Городенківського району Івано- Франківської області та земельної ділянки, площею 0,2082 га, кадастровий номер 2621685500:08:002:0144, яка знаходиться в урочищі "Кізія" с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області.
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, позов задоволено.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2007 року, площею 1,8266 га, кадастровий номер 2621685500:05:001:0054, яка знаходиться в урочищі "Копанки" с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області, укладений між ОСОБА_2 та ПФГ "Геліос".
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 10 квітня 2007 року, площею 0,2082 га, кадастровий номер 2621685500:08:002:0144, яка знаходиться в урочищі "Кізія" с. Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області, укладений між ОСОБА_2 та ПФГ "Геліос".
Зобов`язано ПФГ "Геліос" в особі його керівника Лазорка В. В. усунути перешкоди в здійсненні права власності шляхом звільнення вказаних земельних ділянок від посівних культур та повернення їх ОСОБА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сторони договорів ОСОБА_2 та ПФГ "Геліос" не могли досягти згоди щодо істотних умов договору, оскільки на момент укладення договорів, 10 квітня 2007 року, були відсутні державні акти на земельну ділянку, що видані після смерті ОСОБА_2 18 червня 2007 року, а саме 22 серпня 2007 року, яка згоди та повноважень на їх укладення й підписання іншій особі не надавала, є всі підстави вважати недоведеною наявність у ОСОБА_2 волевиявлення на укладення цих договорів. Тому, виходячи з положень, передбачених частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), вказані договори є недійсними у зв`язку з недодержанням в момент вчинення правочину стороною вимоги, встановленої частиною третьою статті 203 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У липні 2019 року ПФГ "Геліос" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 06 червня 2019 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач знав або міг припускати про наявність договорів оренди землі, виконуючи їх умови та отримуючи орендну плату, отже, мав можливість дізнатися про порушення своїх прав у межах позовної давності. Крім того, позивач не ставив питання про призначення судово-почеркознавчої експертизи щодо встановлення належності ОСОБА_2 підпису у спірних договорах та щодо часу внесення записів дат, серій та номерів державних актів у вже укладені та підписані ОСОБА_2 оспорювані договори, тому мотиви апеляційного суду, що спадкодавець не підписував оспорюванідоговори, ґрунтуються на припущеннях.
У серпні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.
Судами встановлено, що земельна ділянка площею 1,8266 га, кадастровий номер 262168500:05:0001:0054, що розташована в урочищі "Копанки" на території Стрільченської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, та земельна ділянка площею 0,2082 га, кадастровий номер 262168500:05:0001:0144, що розташована в урочищі "Кізія" на території Стрільченської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, належали ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 27). Після її смерті ці земельні ділянки 03 серпня 2016 року успадкував ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину № 639 та № 640, виданими в.о. державного нотаріуса Городенківської державної нотаріально контори (т. 1, а. с. 28-31).
У травні 2018 року ОСОБА_1 дізнався про існування двох договорів оренди його земельних ділянок (т. 1, а. с. 23, 25), датованих 10 квітня 2007 року, де сторонами записані його покійна бабуся ОСОБА_2 та ПФГ "Геліос", які були подані ПФГ "Геліос" під час розгляду його скарги до Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Строк дії договорів - 15 років.
Згідно з умовами договорів передача земельних ділянок здійснюється на підставі державних актів на земельні ділянки, датою реєстрації яких є 22 серпня 2007 року, які є невід`ємними частинами договорів. Указане свідчить про те, що державні акти на земельні ділянки були видані після смерті ОСОБА_2, дата укладення спірних договорів передує даті видачі самих актів.
Відповідно до пункту 44 договорів вони набирають чинності з моменту їх підписання та державної реєстрації. Датою реєстрації даних договорів є 20 серпня 2008 року, тобто більше року після смерті ОСОБА_2 .
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.