ПОСТАНОВА
Іменем України
17 листопада 2020 року
Київ
справа №826/9046/15
адміністративне провадження №К/9901/58088/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
при секретарі судового засідання Дразі Р.В.,
за участю представника відповідача Малогіної А.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/9046/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 (суддя Смолій І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 (головуючий суддя Кобаль М.І., судді: Губська Л.В., Епель О.В.),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" (далі також ТОВ "Ліцензійний консортіум", позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі також ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2015 №15526552208 та №15626552208.
Позивачу нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування з даного податку за результатами перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс". Підставою нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з даного податку став висновок податкового органу про те, що договір, укладений між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс" не спричиняє реального настання правових наслідків.
Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу, зазначив, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з контрагентом ТОВ "Мікас Плюс", які за твердженням позивача мали реальний характер, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018, адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №826/9046/15.
Ухвалою суду від 03.11.2020 касаційний розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.11.2020.
В обґрунтування касаційної скарги, з урахуванням додаткових пояснень, відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Податковий орган посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки господарським операціям, які відображені позивачем у документах. Як вважає відповідач, первинні документи, видані позивачеві, не є належною підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Крім того, відповідач вказує, що надані позивачем документи не є безумовним та достатнім доказом фактичності вчинення господарських операцій. Окрім іншого, відповідач посилається на вирок, яких визнано винним директора підприємства-контрагента у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, фіктивне підприємництво. Разом з тим, відповідач також вказує на свідчення, зафіксовані у протоколі допиту свідка, де директор контрагента зазначила, що погодилась зареєструвати підприємство за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності. У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу податкового органу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №826/9046/15, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про скасування рішення судів попередніх інстанцій та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 20.01.2015 по 29.01.2015 ДПІ на підставі наказу №87 від 19.01.2015 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Ліцензійний консортіум" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" за період діяльності з 01.01.2013 по 30.04.2014.
За результатами перевірки складено акт від 03.02.2015 № 93/26-55-22-08/36519261, яким встановлені наступні порушення:
пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (рядок 23.2 декларації) на загальну суму 1ʼ 509ʼ 844,00грн. та занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за січень 2014 року на суму 2459,00грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.02.2015:
№15526552208, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3074,00грн., у тому числі за основним платежем - 2459,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 615,00грн.;
№15626552208, у зв`язку з чим зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1ʼ 887ʼ 305,00грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 16.02.2015 № 15526552208 та № 15626552208, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України.
Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 23.04.2015 № 6971/10/26-15-10-05-35 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 16.02.2015 №15526552208 та №15626552208, а скаргу ТОВ "Ліцензійний консортіум" - без задоволення.
ТОВ "Ліцензійний консортіум", не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов`язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов`язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано. Судами вказано, що з огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Як встановлено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Первинні документи, які є підставою для визнання витрат, повинні відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).
Згідно положень частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Відтак, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
З аналізу положень податкового законодавства можна зробити висновок, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.