ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 910/14811/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О. О., Студенець В. І.,
за участю секретаря Натаріної О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги
ОСОБА_1 , ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Привалов А. І.
від 28.11.2019 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Корсак В. А., Ходаківська І. П., Євсіков О. О.
від 10.06.2020
за позовом ОСОБА_3
до ОСОБА_4
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації"; 2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна; 3. Аселон Інвестментс Лімітед; 4. ОСОБА_1 ; 5. ОСОБА_2
про визнання правочину недійсним
за участю представників:
від позивача: Павленко Г. С.
від відповідача: Станицький О. Б.
від третьої особи- 1: Білоцька А. В.
від третьої особи-2: не з`явилися.
від третьої особи-3: не з`явилися.
від третьої особи-4: ОСОБА_6
від третьої особи-5: ОСОБА_7
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП від 28.09.2018 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації".
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що належна йому частка в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" поза його волі були відчужена на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП від 28.09.2018 на користь відповідача - ОСОБА_4 . При цьому, оспорюваний договір від імені позивача було підписано ОСОБА_8, який діяв на підставі договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, проте позивач вказаний договір з ОСОБА_8 ніколи не укладав та нікого не уповноважував від свого імені відчужувати належну йому частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації".
Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив статті 15, 16, 203, 215, 216, 1029, 1030, 1034, 1037 Цивільного кодексу України.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією 22.03.2010 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - 10711020000026692.
За твердженням позивача, ОСОБА_3 є власником частки у розмірі 20184,00 грн, що становить 24% статутного капіталу ТОВ "Український науковий інститут сертифікації".
Право власності на частку в статутному капіталі товариства позивач набув на підставі договору купівлі-продажу частки статутного капіталі ТОВ "Український науковий інститут сертифікації" від 01.02.2017, укладеного з громадянином України ОСОБА_9 .
Відповідно до умов вказаного договору, ОСОБА_9 (продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передав ОСОБА_3 (покупець) частку (корпоративні права учасника) розміром 58 870,00 грн, що складає 70% статутного капіталу товариства, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначеному у цьому договорі, прийняти та оплатити корпоративні права.
01.06.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Український науковий інститут сертифікації", відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язався відступити шляхом продажу 46% частки, номінальна вартість якої становить 38686,00 грн, належних йому в статутному капіталі ТОВ "Український науковий інститут сертифікації", а покупець зобов`язався прийняти частку та сплатити за неї обумовлену договором вартість.
До 28.09.2018 учасниками ТОВ Український науковий інститут сертифікації", статутний капітал якого складав 84 100,00 грн були: 1) ОСОБА_1 - 52% статутного капіталу; 2) ОСОБА_3 - 24% статутного капіталу; 3) ОСОБА_10 - 24 % статутного капіталу. Вказаний розподіл часток в статутному капіталі товариства був затверджений рішенням загальних зборів учасників товариства, оформленим протоколом №11 від 01.06.2018.
28.09.2018 між ОСОБА_3 (продавець) в особі ОСОБА_8, який діяв на підставі договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1788.
Згідно з умовами зазначеного договору продавець продає, а покупець купує корпоративні права у вигляді 24,00 % частки статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації", номінальною вартістю 20 184,00 грн на умовах та в порядку, визначених цим договором.
Відповідно до умов п.п.5.1., 5.2. вказаного договору своїми підписами під цим договором сторони досягли згоди, що договірна вартість корпоративних прав у статутному капіталі товариства, що продаються за цим договором, становить 20 184,00 грн без урахування ПДВ. За купівлю корпоративних прав покупець зобов`язується сплатити продавцю 20 184,00 грн.
Сторони встановили, що право власності на корпоративні права у статутному капіталі товариства, які продаються за цим Договором, переходить до покупця після здійснення приймання-передачі корпоративних прав, про що сторони оформлюють акт, який підтверджує отримання покупцем корпоративних прав за цим Договором (п.5.3 договору).
На виконання умов вищевказаного договору між ОСОБА_3, від імені якого діяв ОСОБА_8, та ОСОБА_4 був складений акт від 28.09.2018 приймання-передачі корпоративних прав по договору купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "Український науковий інститут сертифікації", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №№1791, 1792, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв корпоративні права у вигляді 24,00 % частки статутного капіталу ТОВ "Український науковий інститут сертифікації", номінальною вартістю 20 184,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі від 28.09.2018 передано продавцю грошові кошти в сумі 20 184,00 грн.
В обґрунтування позову позивач стверджує про те, що з матеріалів реєстраційної справи ТОВ "Український науковий інститут сертифікації" вбачається, що належна позивачу частка в статутному капіталі товариства була відчужена ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 на підставі договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, якого ніколи не існувало та позивачу невідомо про особу ОСОБА_8, і відповідно, позивач ніколи не мав волі вчиняти будь-які правочини з ОСОБА_4 а отже, означена частка вибула з володіння позивача за відсутності його волі.
В свою чергу, ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу корпоративних прав від 29.09.2018 продала належну позивачу частку Аселон Інвестментс Лімітед.
Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 позов задоволено повністю.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу №28-09/18/КП корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" від 28.09.2018, укладений між ОСОБА_8, який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14 квітня 2017 року, та ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмір 1762,00 грн.
Рішення мотивовано тим, шо відсутні належні та допустимі докази наявності волевиявлення ОСОБА_3 на відчуження корпоративних прав у вигляді 24,00% частки статутного капіталу ТОВ "Український науковий інститут сертифікації".
Також враховано, що під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача відповідно до статті 191 ГПК України, подав нотаріально посвідчену заяву, підписану ОСОБА_4 про визнання позову, та заяву свідка, також нотаріально посвідчену та підписану ОСОБА_4, в яких остання стверджує, що постійно проживає на окупованій території України та не має змоги виїжджати для дачі показань, пояснень та свідчень до судових, правоохоронних та інших державних і недержавних установ, організацій та органів, розташованих на підконтрольній території України. При цьому, ОСОБА_4 стверджує, що ніколи не бачила, не тримала в руках та не знайомилися зі змістом Договору управління корпоративними правами від 14.04.2017, стороною якого є ОСОБА_3 .
Також, у своїй заяві свідка ОСОБА_4 вказує, що взагалі не мала жодного спілкування або комунікацій в будь-який інший спосіб з ОСОБА_3, вказана особа їй не знайома.
Суд першої інстанції, дослідивши зазначені заяви, враховуючи приписи статті 191 ГПК України, дійшов висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та відповідає матеріалам справи.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 10.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 у справі №910/14811/18 залишив без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/14811/18, у якій просив їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 та пунктом 4 частини 2 статті 287, та пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України та зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 та від 11.02.2020 у справі №922/614/19. Також скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті на підставі недопустимих доказів.
Зазначає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки вимога про визнання недійсним оскаржуваного договору не передбачає захист та поновлення права позивача, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, висновки яких не були враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні спору.
Також зазначає, що заяви свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_8 є недопустимими доказами, оскільки не можуть підтвердити обставини щодо укладення або неукладення договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 з огляду на наявність копії такого договору в матеріалах справи в сукупності з обставинами, які були повідомлені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та не відповідають вимогам процесуального законодавства до форми та порядку подання доказів, що фактично унеможливлює посилання на такі докази в обґрунтування мотивів прийнятого рішення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 також подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.20.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/14811/18, у якій просив їх скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.
Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 та 3 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишилися висновки Верховного Суду щодо застосування господарськими судами частини 2 статті 87 ГПК України при врахуванні/неврахуванні показань свідків з метою встановлення обставин справи, викладені в постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №910/21263/17, від 13.08.2019 у справі №925/1090/18, від 09.04.2019 у справі №910/6159/18. Суди апеляційної та першої інстанції грубо порушили норму процесуального права - частину 4 статті 191 ГПК України та не врахували висновок Верховного Суду щодо її застосування, викладений в постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/8091/17.
А також зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права, а саме частини 1 статті 1037 в сукупності з частиною 5 статті 1033 ЦК України у правовідносинах, подібних тим, що є предметом розгляду у справі №910/14811/18.
Зазначає, що в силу статті 77, частини 2 статті 87 ГПК України обставини підписання та нотаріального посвідчення договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 так само як і договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП не можуть бути спростовані на підставі показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_8, так як ці обставини відображені в матеріалах нотаріальних проваджень;
- визнання позову ОСОБА_4 та його прийняття судом, за відсутності законних підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП, призвело до порушення прав та інтересів інших осіб, які були залучені судом як треті особи, оскільки рішення у справі може вплинути на їх права та обов?язки;
- судом апеляційної інстанції неправильно застосовано частину 1 статті 1037 ЦК України, оскільки зі змісту цієї норми та частини 5 статті 1033 ЦК України випливає, що згода установника управління на відчуження майна, що була надана управителю, який одночасно набув прав і обов?язків довірчого власника, в договорі управління є достатньою і управитель не потребує отримання окремої (додаткової ) згоди установника управління на вчинення конкретного правочину щодо відчуження такого майна.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.20.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/14811/18, у якій просило їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень визначило пункти 1 та 4 частини 2 статті 287 ГПК України, пункти 3 та 4 частини 3 статті 310 ГПК України. Вважає, що Північний апеляційний господарський суд в своїй постанові від 10.06.2020 застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/3907/18. Також скаржник вважає, що судами було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди встановили обставини, що мають суттєве значення для справи на підставі недопустимих доказів та в процесі розгляду справи необґрунтовано відхилили клопотання скаржника про призначення судової почеркознавчої експертизи та виклик свідків у судове засідання для допиту, які були направлені на встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідне рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Позивач надав відзив на касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у якому просив в їх задоволенні відмовити. Зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин та правовій природі спору, який виник між сторонами. Правовідносини у справі № 183/167/16 та справі № 910/14811/18 не є подібними.
У відзиві на касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Український науковий інститут сертифікації" позивач зазначає, що посилання скаржника на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, є безпідставним так як правовідносини у наведеній справі та справі № 910/14811/18 не є подібними, а також що наведені скаржником підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не є такими в розумінні частини 1 статті 310 ГПК України.