ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 904/3282/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,
за участю секретаря судового засідання Натаріної О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії Лорлі Інвестментс Лімітед (Lorley Invesments Limited)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
у складі судді Васильєва О. Ю.
від 12.07.2016
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кузнецова В. О., Мороза В. Ф., Вечірка І. О.
від 15.06.2020
за позовом Компанії Lorley Investments Limited
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматрикс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіател Груп",
про визнання недійсним договору купівлі-продажу
за участю представників:
позивача: Жмакіна Н. В.
відповідача-1: Назаренко С. В.
відповідача-2: не з`явилися
третьої особи: не з`явилися
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2016 року Компанія "Lorley Investments Limited" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматрикс" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу будівлі громадсько-торгівельного центру від 08.09.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альматрикс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталією Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за № 695.
Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Альматрикс" відчужило об`єкт нерухомого майна, суперечить пункту 5 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки був укладений всупереч існуючій подвійній забороні щодо розпорядження, продажу та передачі майнових прав на це нерухоме майно, встановленій ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.01.2015 у справі № 757/2685/15-к та ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 02.04.2015 у справі № 200/6669/15-к. Також позивач послався на порушення спірним правочином його корпоративних прав як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор": права брати участь в управлінні справами товариства, права брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Згідно зі Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор", затвердженим протоколом загальних зборів учасників товариства № 45 від 17.12.2009 та зареєстрованим 24.12.2009, Компанія "Lorley Invesments Limited" є одним із дев`яти учасників цього Товариства з часткою у статутному капіталі Товариства у розмірі 11,5547 %.
Відповідно до інформації, що міститься в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, 20.02.2009 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" була проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно, а саме: на будівлю громадсько-торгівельного центру літ. Б, загальною площею 6 275,3 кв.м, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бородінська, 20 б.
Слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ухвалою від 30.01.2015 у справі № 757/2685/15-к за клопотанням слідчого ОВС ГСУ МВС України Громадського О. А. у кримінальному провадженні № 12014100050011851 від 31.12.2014 наклав арешт на нерухоме майно, яке перебуває на праві приватної власності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор", зокрема на будівлю громадсько-торговельного центру загальною площею 6 275,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Бородінська, 20 б.
02.02.2015 зазначене обтяження у вигляді арешту об`єкта нерухомого майна було внесене до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, запис № 8584350.
Бабушкінський районний суду м. Дніпропетровська ухвалою від 02.04.2015 у кримінальній справі № 200/6669/15-к наклав арешт із забороною розпоряджатися об`єктами нерухомого майна, що належать на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Амстор" (в тому числі і будівлею громадсько-торгівельного центру, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бородинська, 20-б).
07.04.2015 зазначене обтяження у вигляді арешту об`єкта нерухомого майна було внесене до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, запис № 9312980.
26.08.2015 на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" було прийняте рішенням про погодження відчуження нерухомого майна Товариства: будівлі громадсько-торгівельного центру в м. Запоріжжі вул. Бородинська, 20-б.
07.09.2015 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бовбалан Н. Р. внесла до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомості про припинення обтяжень, що виникли на підставі зазначених вище ухвал Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2015 у кримінальній справі № 757/2685/15-к та Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2015 у кримінальній справі № 200/6669/15-к.
08.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альматрикс" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу будівлі громадсько-торгівельного центру, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець купив будівлю громадсько-торгівельного центру літера "Б", що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бородинська, 20 б. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 695.
08.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альматрикс" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіател-Груп" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу будівлі громадсько-торгівельного центру, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Бородінська, 20 Б, загальною площею 6 275,3 кв. м. Правочин посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 698.
У квітні 2016 року Компанія "Lorley Invesments Limited" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Альматрикс" про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу будівлі громадсько-торгівельного центру від 08.09.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альматрикс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Наталією Володимирівною, зареєстрованого в реєстрі за № 695.
3. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень (рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів) і мотиви їх прийняття.
Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 12.07.2016, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020, відмовив у задоволенні позовних вимог повністю.
Господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що станом на дату укладення спірного договору, обтяження, що виникли на підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва від 30.01.2015 у справі № 757/2685/15-к та Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 02.04.2015 у справі № 200/6669/15-к, були припинені, а позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його корпоративних прав та інтересів спірним правочином.
Зокрема суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач станом на дату укладення спірного правочину вибув зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор", яке уклало спірний договір, та не мав статусу учасника Товариства, відчуження нерухомого майна за спірним правочином може свідчити про порушення майнових прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасників, оскільки нерухоме майно вибуло з власності саме товариства, не його учасника.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Компанія "Lorley Invesments Limited" просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2016 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підстави касаційного оскарження скаржник послався на пункти 1, 2, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що:
- суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, зокрема статті 55, 129, 129-1 Конституції України, статтю 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 170, 172, 175, 400, 533, 534 Кримінального процесуального кодексу України, пункт 5 статті 2, пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", які визначають суть та наслідки накладення судом арешту на майно як заходу забезпечення позову, юридичну значимість судового рішення про арешт майна;
- суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, оскільки не врахували висновки Верховного Суду та Верховного Суду України про те, що відсутність у відповідному реєстрі запису про накладений судом арешт на майно як захід забезпечення позову не свідчить про відсутність такого арешту і про наявність у відповідача права вільно розпоряджатися майном, викладені у постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 639/3980/16-ц, від 13.06.2018 у справі № 644/2494/16-ц, а також у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-640цс17, від 18.01.2017 у справі № 554/410/15ц та від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, правовідносини у яких виникли щодо визнання правочину недійсним та є подібними правовідносинам у цій господарській справі;
- суд апеляційної інстанції не застосував частину 5 статті 89 Цивільного кодексу України, неправильно застосував пункт 4 частини 1 статті 1, частину 1 статті 7, частину 2 статті 9, частину 4 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування наведених норм цього Закону, викладені у постанові від 21.02.2020 у цій же справі, в порушення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу не врахував встановлені Донецьким окружним адміністративним судом у постанові від 12.06.2015 у справі № 805/1616/15-а обставини щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" про протиправність реєстраційних дій та їх скасування, які є преюдиційними для цієї господарської справи, не врахував висновки Вищого господарського суду України про необхідність врахування цих встановлених адміністративним судом обставин, викладених у постановах від 02.03.2016 у справі № 904/7888/15 та від 24.03.2016 у справі № 904/7676/15, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що станом на дату укладення спірного договору позивач не перебував у статусі учасника Товариства;
- неправильно застосував положення статей 97, 98, 116 Цивільного кодексу України, статтю 29, частину 1 статті 30, статтю 58 Закону України "Про товариства з обмеженою відповідальністю", не врахував те, що відповідно до цих норм право учасника товариства з обмеженою відповідальністю на участь в управлінні товариством через діяльність у вищому органі товариства - загальних зборах є одним із гарантованих прав учасника товариства, не врахував, що подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-39гс14, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 569/9355/17, від 06.02.2020 у справі № 910/15811/17, від 16.04.2019 у справі № 904/2380/18, від 17.04.2018 у справі № 922/1671/16, від 03.04.2018 у справі № 914/758/17, не врахував ці висновки Верховного Суду. Скаржник з посиланням на ці висновки, зазначає про необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, а також вказує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у цій постанові, суперечать нормам матеріального права, зокрема частині 3 статті 215 Цивільного кодексу України, яка надає право іншим заінтересованим особам (не сторонам спірного правочину) визнати спірний правочин недійсним. У зв`язку з викладеним, скаржник, посилаючись на те, що ця касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа містить виключну правову проблему та має виняткове значення, просить передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення за участю суддів, яким був заявлений відвід, підстави якого на думку скаржника, є обґрунтованими, проте суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у його задоволенні, що, за твердженням скаржника, є окремою підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287 та пунктом 2 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в ухвалі від 15.06.2020 про відмову у задоволенні заяви позивача про відвід суддів не спростував доводів позивача про можливе упереджене ставлення суддів до позивача, змінив визначені позивачем підстави відводу.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач-1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення прийняті судами попередніх інстанцій на законних підставах, з дотриманням законодавчих норм із з`ясуванням усіх матеріалів справи та доказів у справі.
Відповідач-2 та третя особа відзиви на касаційну скаргу на надали.
Позиція Верховного Суду.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами першою та другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
При цьому звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. У свою чергу судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину як стороною договору, так і зацікавленою особою, яка не є стороною правочину.
Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому, виходячи з вимог статті 16 Цивільного кодексу України, статті 4 Господарського процесуального кодексу України крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Тобто у разі, якщо договір оскаржує особа, яка не є стороною цього договору, така особа, звертаючись з відповідним позовом до суду, має навести обґрунтування, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (такі правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 21.09.2016 у справі № 902/841/15).
Як встановили суди попередніх інстанцій предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу будівлі громадсько-торгівельного центру від 08.09.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Амстор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альматрикс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іващенко Н. В., зареєстрованого в реєстрі за № 695.
Позивачем у цій справі є Компанія "Lorley Invesments Limited". Тобто спірний правочин оскаржує особа, яка не є стороною цього правочину.
В обґрунтування порушення прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином позивач послався на те, що він є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор", яке уклало спірний договір про відчуження нерухомого майна Товариства, спірний договір порушує його корпоративні права як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор": права на участь в управлінні товариством, на участь у розподілі прибутку товариства та одержання його частки (дивідендів).
Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів порушення його корпоративних прав спірним правочином. Зокрема апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивач станом на дату укладення спірного правочину вибув зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор", яке уклало спірний договір, та не мав статусу учасника Товариства. Разом з цим суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, виходив з того, що спірний договір не порушує корпоративні права позивача, оскільки відчуження нерухомого майна за спірним правочином може свідчити про порушення майнових прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасників.
Однак Верховний Суд зазначає, що зазначені висновки суду апеляційної інстанції є суперечливими та взаємовиключними, оскільки висновок суду про те, що спірний договір не порушує корпоративні права позивача презюмує наявність у позивача корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Амстор", а це суперечить іншому висновку суду про те, що позивач не мав статусу учасника Товариства та відповідно не мав і корпоративних прав у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Амстор".
Дійшовши висновку про те, що позивач станом на дату укладення спірного договору не мав статусу учасника Товариства, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" про виключення позивача зі складу учасників Товариства, оформлене протоколом № 1/2014 від 29.12.2014, на підставі якого була проведена відповідна державна реєстрація змін до відомостей про Товариства, є чинним, а закон не пов`язує момент виникнення права участі або виходу (виключення) з господарського товариства з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників.
Однак Верховний Суд вважає зазначені висновки суду апеляційної інстанції помилковими та такими, що зроблені з неправильним застосування норм матеріального права з огляду на таке.
Як встановив суд апеляційної інстанції рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор", оформленим протоколом від № 1/2014 від 29.12.2014, Компанія "Lorley Invesments Limited" була виключена зі складу засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Амстор" у зв`язку з систематичним невиконанням обов`язків учасника товариства.