Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 761/21897/16-ц
провадження № 61-668св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмін Олексій Олександрович, Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду
м. Києва від 19 квітня 2018 року у складі судді Волошина В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмін О. О., Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належала земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 , однак в подальшому за підробленими документами, які ідентифікують її особу та внаслідок підробки її особистого підпису на правочині, а саме договору купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року, зазначена земельна ділянка вибула з її володіння поза її волі на користь ОСОБА_3 і в подальшому була відчужена останньою на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2015 року.
Оскільки спірна земельна ділянка, на її думку, вибула з її володіння незаконно, вона вимушена була звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:88:155:00280), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_3 , укладений 16 квітня 2015 року між нею і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О., за реєстровим № 582; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:88:155:00280), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, укладений 09 жовтня
2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б. М., за реєстровим № 3879; витребувати із незаконного володіння на її користь від ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3, загальною площею 871,0 кв. м, кадастровий номер 8000000000:88:155:00280.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 (кадастровий номер 8000000000:88:155:0028). що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_3 , укладений 16 квітня 2015р., між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О. за реєстровим № 582.
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_3, загальною площею 871,0 кв. м, кадастровий номер 8000000000:88:155:0028.
Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно висновку експерта від 29 листопада 2017 року № 8-4/1957, проведеного судовим експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на підставі постанови слідчого Баженова С. А. у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12016100100007660, рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу
від 16 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О., виконано не позивачкою, а іншою особою. Рукописний текст та підпис від імені позивачки ОСОБА_1 в двох заявах від 16 квітня 2015 року на ім`я приватного нотаріуса
Кузьміна О. О., виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.
Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною відповідача ОСОБА_2, в особі її повноважного представника до суду не подавалось клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи з метою перевірки достовірності відомостей про належність підпису позивачці на оспорюваному правочині від 16 квітня 2015 року, як і не скористалась особа своїм правом, передбаченим статтею 106 ЦПК України.
Вищенаведений висновок експерта та його обґрунтування, у суду не викликав сумніву, тому він дійшов висновку про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та витребування її з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивачки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на виконання положень пунктів 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд першої інстанції забезпечив право сторін заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з приводу заперечень відповідача ОСОБА_2 щодо доручення вищезазначеного висновку експерта до матеріалів справи. Проте, під час розгляду справи у суді першої інстанції та у суду апеляційної інстанції клопотання про призначення експертизи ОСОБА_2 не заявлено.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач оспорюваний договір від 16 квітня 2015 року не підписувала, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку без волевиявлення первинного власника, а тому оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки є недійсним. Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула із володіння поза волею її власника
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, який є недійсним, то вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а тому висновок суду першої інстанції про можливість захисту прав позивача в обраний ним спосіб є обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Б. М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмін О. О., Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 підтримала раніше заявлене позивачем клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та наполягала на проведенні такої експертизи саме в рамках цивільної справи, про що зафіксовано у протоколі судового засідання
від 19 квітня 2018 року. Висновок експерта, за результатами проведеної почеркознавчої експертизи в кримінальному провадженні, без дослідження його під час судового розгляду, без включення його до обвинувального вироку суду, постановленого судом, як доказу, який підтверджує встановлені судом обставини кримінального правопорушення, і який набрав законної сили, не є належним доказом у цивільній справі, а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами.
Крім того, судами не застосовано положення частини першої статті 381 та частини другої статті 1213 ЦК України щодо відшкодування ОСОБА_2 як набувачем, вартості земельної ділянки, яку неможливо повернути в натурі, оскільки на вказаній ділянці побудовано житловий будинок.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1, поданий представником - ОСОБА_4, на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вона просила залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 серпня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого ОСОБА_1 придбала земельну ділянку площею 871,0 кв. м, розташовану у АДРЕСА_3, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 10, т. 1).
28 серпня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до пункту 1 якого
ОСОБА_1 придбала у власність житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами під номером
АДРЕСА_3 , та розташований на земельній ділянці розміром 871,0 кв. м. На зазначеній ділянці розташовано один житловий будинок дерев`яний, позначений на плані літерою "А", житловою площею 41,0 кв. м, і такі господарсько-побутові будівлі та споруди: вбиральня, позначена на плані літерою "Ж", спорудження № 1-5 (а. с. 21, т. 1).
30 серпня 2002 року ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" та отримано реєстраційне посвідчення № 005995 (а. с. 20, т. 1).
16 квітня 2015 року укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 78-79, т. 1).
Умовами договору передбачено, що ОСОБА_1, особу якої було встановлено за паспортом громадянина України серії НОМЕР_1, виданим Сквирським РВВС Київської області 23 липня 2002 року, продала та передала земельну ділянку розміром 0,0871 га, розташовану у АДРЕСА_3, у власність ОСОБА_3, яка прийняла цю земельну ділянку та сплатила за неї обговорену грошову суму.
Відповідно до висновку експерта від 29 серпня 2017 року № 8-4/1957, проведеного судовим експертом Київського науково-дослідного
експертно-криміналістичного центру МВС України на підставі постанови слідчого Баженова С. А. у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12016100100007660, рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 в договорі купівлі-продажу від 16 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьміним О. О., виконано не ОСОБА_1, а іншою особою. Рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 в двох заявах від 16 квітня 2015 року на ім`я приватного нотаріуса Кузьміна О. О., виконано не ОСОБА_1, а іншою особою.
Відповідно до відповіді Сквирського РС УДМС в Київської області
від 25 квітня 2017 року № 258, паспорт громадянина України
серія НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 ніколи не видавався (а. с. 33, т. 2).
ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина України серія НОМЕР_1
23 липня 2002 року, виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві.
09 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Б. М. за реєстровим № 3879 та внесено до реєстру на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 25172480 від 09 жовтня
2015 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.