Постанова
Іменем України
28 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 446/1366/18
провадження № 61-21126св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року в складі Костюк У. І.та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в складі колегії суддів:
Струс Л. Б., Левика Я. А., Приколоти Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Укрексімбанк"), треті особи: Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області), ОСОБА_6, ОСОБА_4, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та звільнення майна з-під арешту.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що 29 серпня 2016 року між нею, ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_4 з другої сторони укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач та ОСОБА_3 набули право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,0757 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вказаний житловий будинок належав продавцю ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 28 січня 2011 року, укладеного між нею та ОСОБА_2 як дарувальником.
Звертала увагу на те, що постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області від 16 квітня 2018 року накладено арешт на зазначену земельну ділянку в межах виконавчого провадження № 50223134, в якому боржником є ОСОБА_2 .
Вважає, що на момент винесення державним виконавцем постанови про накладення арешту позивач була власником земельної ділянки, а не боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_2, а тому підстав для арешту цієї земельної ділянки не було.
Стверджує, що накладений арешт порушує її права як співвласника на вільне користування та розпорядження своїм майном, здійснення державної реєстрації права власності, а тому її порушене право підлягає захисту в судовому порядку.
Посилаючись на наведене, позивач просила усунути перешкоди у здійсненні її права користування та розпорядження земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, площею 0,0757 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання за позивачем права користування та розпорядження цією земельною ділянкою та скасування арешту спірної земельної ділянки, накладеного постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області від 16 квітня 2018 року, винесену в межах виконавчого провадження № 50223134 з примусового виконання виконавчого листа № 2/463/472/14, виданого Личаківським районним судом м. Львова.
Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позовна вимога про визнання за позивачем права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою та скасування арешту такої в цілому, а не в належній позивачу частці є безпідставною, оскільки співвласником нерухомого майна, крім позивача, є ОСОБА_3, який був залучений за ініціативою суду до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. При цьому вимогу про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку або на її 1/2 частини позивач не пред`являла, а без вирішення питання щодо права власності на майно неможливо вирішити питання звільнення цього майна з-під арешту.
Поряд з цим, суд першої інстанції вважав, що такі обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, як усунення перешкод в користуванні та розпорядженні спірним майном шляхом визнання права користування та розпорядження цим майном, є взаємовиключним. Позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та визнання права власності на майно є самостійними способами захисту порушених чи оспорюваних прав, які реалізуються на визначених законом або договором підставах.
Постановою Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року залишено без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, зазначивши, що вимога про звільнення майна з-під арешту вирішується одночасно з вимогою про визнання права власності на це майно. Проте позивач не ставила питання про визнання за нею права власності на це майно відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, ОСОБА_1 просила визнати за нею права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, хоча вона не є одноосібним власником вказаного майна.
Апеляційним судом звернуто увагу, що фактично судом першої інстанції не заперечувалось право ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, а лише наголошувалось на неправильному виборі способу захисту своїх прав, проте позивач не скористалась своїм процесуальним правом зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про те, що заявник обрала неправильний спосіб захисту свого порушеного права, не врахували, що в неї не було підстав для пред`явлення вимоги про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку. Так, пунктом 3 договору дарування, на підставі якого спірний житловий будинок належав продавцю ОСОБА_4, визначено, що житловий будинок, який передається безоплатно у власність останньої, розташований на земельній ділянці площею 0,0757 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що свідчить про те, що спірна земельна ділянка набула ознак об`єкта права власності.
Враховуючи наведене, а також положення статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), позивач вважає, що, набувши право власності на спірний житловий будинок, вона набула й право власності на земельну ділянку. При цьому оформлення припинення права власності попереднього власника на спірну земельну ділянку чинним законодавством не передбачено. Право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку припинилось у зв`язку із переходом права власності на будинок, який розташований на цій земельній ділянці, до ОСОБА_4, а право власності останньої, відповідно, припинилось із переходом такого права до позивача.
У січні 2020 року АТ "Укрексімбанк" засобами поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Вказує, що на момент винесення постанови про накладення арешту спірна земельна ділянка на праві власності належала боржнику у виконавчому провадженні
№ 50223134 ОСОБА_2, що підтверджується відповідними доказами. Натомість доказів того, що спірна земельна ділянка належить позивачу на праві спільної часткової власності, останньою не надано, вимоги про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку чи її 1/2 частки, ОСОБА_1 не пред`являла.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, витребувано матеріали справи 446/1366/18 із суду першої інстанції та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
У грудні 2019 року матеріали справи № 446/1366/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справу № 446/1366/18 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 подана до Верховного Суду у листопаді 2019 року, то вона підлягає розгляду у порядку визначеному в ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором дарування, посвідченим 28 січня 2011 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 504, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_4 прийняла безоплатно у власність житловий будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,0757 га.
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 29 серпня 2016 року приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького нотаріального округу Львівської області та зареєстрованого в реєстрі за № 1594, ОСОБА_4 продала ОСОБА_1 та
ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці, площею 0,0757 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
29 серпня 2016 року приватним нотаріусом Кам`янка-Бузького нотаріального округу Львівської області проведено державну реєстрацію права приватної спільної часткової власності житлового будинку АДРЕСА_1 по 1/2 частині за ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області від 16 квітня 2018 року, винесеною в межах виконавчого провадження № 50223134 з виконання виконавчого листа № 2/463/472/14, виданого 28 липня 2014 року Личаківським районним судом м. Львова, про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь АТ "Укрексімбанк" заборгованості за кредитними договорами від 27 червня 2007 року та від 22 жовтня 2007 року в розмірі 209 112,70 дол. США та 2 548 224,85 грн, а також судових витрат в розмірі 3 441,00 грн, накладено арешт на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку з кадастровим номером 4622155400:01:008:0059, площею 0,0757 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить боржнику.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що накладений арешт порушує її права як співвласника на вільне користування та розпорядження своїм майном, здійснення державної реєстрації права власності, а тому її порушене право підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про визнання за позивачем права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою та скасування арешту такої в цілому, а не в належній позивачу частці є безпідставною, оскільки співвласником нерухомого майна, крім позивача, є ОСОБА_3, який був залучений за ініціативою суду до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. При цьому вимогу про визнання за нею права власності на спірну земельну ділянку або на її 1/2 частину позивач не пред`являла, а без вирішення питання щодо права власності на майно неможливо вирішити питання звільнення цього майна з-під арешту.
Водночас суд першої інстанції вважав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, як усунення перешкод в користуванні та розпорядженні спірним майном шляхом визнання права користування та розпорядження цим майном є взаємовиключним. Позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном та визнання права власності на майно є самостійними способами захисту порушених чи оспорюваних прав, які реалізуються на визначених законом або договором підставах.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
Щодо права власності на земельну ділянку
Відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Також згідно з частиною першою статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час укладення договорів дарування та купівлі-продажу) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому у відповідності до частини четвертої цієї статті в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.