ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/14554/18
адміністративне провадження № К/9901/19385/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №826/14554/18
за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Міністерство юстиції України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2020 року (прийняте у складі головуючого судді - Арсірія Р.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Епель О.В., суддів: Губської Л.В., Шурка О.І.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Міністерство юстиції України, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 24 жовтня 2014 року № 10/14-ОС у частині звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ з підстав п. 72 ст. 36 Кодексу законів про працю України;
1.2. поновити позивача на посаді офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді;
1.3. зобов`язати відповідача вилучити персональні дані про позивача з Єдиного державного реєстру осіб, до яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади";
1.4. визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 27 липня 2018 року № 956-ос про звільнення позивача з військової служби у запас Служби безпеки України за пп. "а" п. 61 та пп. "з" Положення (у зв`язку з застосуванням заборони, передбаченої частинами третьої або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";
1.5. стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача суму недоотриманого грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у зв`язку з протиправним звільненням з посади та в подальшому з військової служби в розмірі 2300496,07 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність оскаржуваних наказів, оскільки норми Закону України "Про очищення влади", у тому числі пункт 2 прикінцевих та перехідних положень, суперечать нормам Конституції України, які є вищими за юридичною силою.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 проходив службу в СБУ та обіймав, зокрема, наступні посади:
- у період з 02 вересня 2008 року по 01 жовтня 2012 року - посаду начальник Управління СБУ в Дніпропетровській області;
- у період з 01 жовтня 2012 року по 01 січня 2013 року - займаючи вказану посаду, перебував у розпорядженні Голови СБУ.
3.1. На підставі наказу Голови СБУ від 12 листопада 2013 року позивача було звільнено з військової служби в СБУ.
3.2. В подальшому позивача поновлено на службі в СБУ і з 14 травня 2014 року він займав посаду офіцера з особливих доручень Голови СБУ (1 категорії).
3.3. 24 жовтня 2014 року, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, на підставі відомостей, наявних в матеріалах особової справи, Головою СБУ прийнято наказ № 10/14-ОС про звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови СБУ Апарату Голови СБУ та зараховано позивача в розпорядження начальника Апарату Голови СБУ за підпунктом "б" пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів згідно з розпорядженням Центрального управління СБУ від 08 січня 2014 року № 1/ДСК) з 24 жовтня 2014 року до 24 січня 2015 року.
3.4. Підставою для звільнення позивача із займаної посади у цьому наказі зазначено, що в період з 25 лютого 2010 року по 01 жовтня 2012 року обіймав посаду начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області.
3.5. 20 жовтня 2014 року та 29 жовтня 2014 року позивач звернувся до СБУ із заявою та рапортом щодо неправомірності застосування до нього Закону України "Про очищення влади".
3.6. Листом від 10 листопада 2014 року № 3/3-13-640/115 відповідач повідомив позивача, що до нього застосовано пункт 8 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади" як до особи, яка не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймала посаду начальника регіонального органу СБУ.
3.7. На підставі наказу Голови СБУ від 31 грудня 2015 року № 1489-ОС позивача зараховано в розпорядження за підпунктом "ж" пункту 48 у зв`язку із застосуванням заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади".
3.8. 27 липня 2018 року, відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, наказом Голови СБУ № 956-ОС позивача звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом "а" пункту 61 та підпунктом "з" (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади"), пунктом 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", який перебуває у розпорядженні за підпунктом "ж" (застосування до військовослужбовця заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади" - до завершення особливого періоду, якщо інше на передбачене законодавством), пунктом 48, з правом носіння військової форми одягу, виключивши його зі списків особового складу, з 27 липня 2018 року.
3.9. Вважаючи протиправними зазначені накази СБУ про звільнення з посади та зі служби, а своє право на працю порушеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2020 року, позов задоволено частково.
4.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Служби безпеки України від 24 жовтня 2014 року № 10/14-ОС у частині звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень І категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови Служби безпеки України Апарату Голови Служби безпеки України.
4.2. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Служби безпеки України від 27 липня 2018 року № 956-ос про звільнення позивача з військової служби у запас Служби безпеки України за пп. "а" п. 61 та пп. "з" Положення (у зв`язку з застосуванням заборони, передбаченої частинами третьої або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади") та пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
4.3. Поновлено позивача на посаді офіцера з особливих доручень І категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови Служби безпеки України Апарату Голови Служби безпеки України з 25 жовтня 2014 року.
4.4. Зобов`язано Службу безпеки України поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
4.5. Стягнуто зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середньомісячне грошове забезпечення за період з 12 березня 2015 року по 03 березня 2020 року у розмірі 2447549,18 грн.
4.6. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
4.7. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено наявності підстав для застосування до позивача заборон, визначених Законом України "Про очищення влади", та для його звільнення з посади в порядку пункту 7-2 статті 36 КЗпП України, зокрема не доведено, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, та/або сприяв здійсненню таких заходів.
IV. Касаційне оскарження
5. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Служби безпеки України подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
5.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі №826/7019/16 ("перебування на посаді/посадах (більше року), які зазначено, зокрема, у пункті 9 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII, передбачає безумовне застосування заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII."); від 22 травня 2018 року у справі №800/63/16 ("Аналіз юридичної конструкції норми частини третьої статті 1 Закону №1682 свідчить про те, що встановлена нею заборона не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (чи сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначеним у частинах першій, другій, четвертій, восьмій статті 3 Закону №1682").
5.2. В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує, що посада начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, яку у період з 25 лютого 2010 року по 01 жовтня 2012 року обіймав ОСОБА_1, за своїм правовим статусом відносилась до посад, визначених пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII. Видання оскаржуваних наказів Голови СБУ в частині звільнення позивача було обумовлене необхідністю виконання відповідачем вимог частини 3 статті 1, пункту 8 частини 1 статті 3 Закону №1682-VII незалежно від того, вчиняв чи не вчиняв позивач будь-які дії, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки, оборони або територіальної цілісності України, що спричинило порушення прав і свобод людини.
5.3. У зв`язку із наведеним відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
6. У відзиві на касаційну скаргу, позивач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
7. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
8.1. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
9. За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
10. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
11. Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
12. Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
13. Відповідно до статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
13.1. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина 2 статті 1 Закону № 1682-VII).
13.2. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина 3 статті 1 Закону № 1682-VII).
13.3. Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
13.4 Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частина 8 статті 1 Закону № 1682-VII).
14. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.
15. Згідно з пунктам 8 частини 1 статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
16. При цьому, підпунктом 1 пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
17. Відповідно до частини першої статті 9 та частини першої статті 11 Закону України "Про Службу безпеки України" № 2229-XII (далі - Закон № 2229-XII) систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.
18. З метою ефективного виконання своїх завдань Службою безпеки України створюються її регіональні органи: обласні управління Служби безпеки України, їх міжрайонні, районні та міські підрозділи, розміщення і територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України. (частина 1 статті 11 Закону № 2229-XII)
19. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
19.1. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону № 2229-XII).
20. Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
21. Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
22. Згідно з частиною 2 статті 21 та частини 1 статті 23 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
23. Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, прийнятого 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН та ратифікованого Україною 12 листопада 1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту з метою повного здійснення цього права, включають програми професійно-технічного навчання і підготовки, шляхи і методи досягнення продуктивної зайнятості в умовах, що гарантують основні політичні і економічні свободи людини.
24. Також, стаття 24 Європейської соціальної хартії, ратифікованої Україною 14 вересня 2006 року, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби; b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. З цією метою Сторони зобов`язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.
25. Згідно 3 статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
26. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
27. Статтею 2 Конвенції № 111 від 25 червня 1958 року "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
28. Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).
29. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися.
30. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції, держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
31. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті, поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
32. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
33. У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" №1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенства права (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
34. Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
35. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
36. За пунктом 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
37. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
VI. Позиція Верховного Суду
38. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
40. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
41. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для видання спірного наказу Голови СБУ № 10/14-ОС від 24 жовтня 2014 року про звільнення позивача з посади офіцера з особливих доручень I категорії (полковник) групи радників та консультантів Голови Служби безпеки України Апарату Голови Служби безпеки України було те, що в період з 25 лютого 2010 року по 01 жовтня 2012 року позивач обіймав посаду начальника Управління СБУ у Дніпропетровській області, визначену пунктом 8 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади".
42. Верховний Суд, переглядаючи оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, виходить з наступного.
43. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" (далі - Закон №1682-УІІ).
44. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону №1682-УІІ).
45. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону №1682-УІІ).