ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
справа №826/6973/15
адміністративне провадження №К/9901/29918/19, №К/9901/29924/19, №К/9901/29696/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Прокуратури міста Києва, Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року (суддя Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (судді: Шурко О.І., Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) та касаційну скаргу Прокуратури міста Києва на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2019 року (суддя Келеберда В.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (судді: Шурко О.І., Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Прокуратури міста Києва, третя особа: Прокуратура Солом`янського району міста Києва про скасування наказу, поновлення на публічній службі,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Прокуратури міста Києва (далі відповідач 1), Міністерства юстиції України (далі відповідач 2, МЮ України) та з урахуванням поданих заяв про уточнення позовних вимог остаточно просив суд:
- скасувати наказ в.о. прокурора міста Києва №756к від 20 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва;
- поновити на посаді першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва;
- стягнути з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 березня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості стосовно ОСОБА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що позивач з липня 2010 року обіймав посаду заступника прокурора Солом`янського району міста Києва в порядку переведення з Генеральної прокуратури України на підставі наказу №1141к від 08 липня 2010 року. Наказом в.о. прокурора міста Києва №756к від 20 березня 2015 року позивача звільнено із займаної посади у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (на підставах, передбачених Законом України "Про очищення влади"). Із зазначеним наказом позивач не згоден, вважає його незаконним, таким, що прийнятий всупереч законодавству, тому підлягає скасуванню, оскільки вважає, що були порушені його права на працю та доступу до державної служби, позбавлено його роботи на зазначеній посаді та безпідставно застосовано заборону обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
Позивач стверджує, що не може нести відповідальність у вигляді заборони, встановленої у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади" лише на підставі факту зайняття ним у минулому посади заступника прокурора Солом`янського району міста Києва, що таке не містить складу жодного правопорушення, а відповідач, звільняючи його із займаної посади всупереч Конституції України застосував міру колективної відповідальності, автоматично визначивши його винуватим в узурпації влади Президентом України ОСОБА_2, при цьому такої винуватості жодним чином не довівши. Також позивач вважає, що звільнення його у такий спосіб здійснено у порушення норми міжнародного права, зокрема висновків Парламентської асамблеї Ради Європи, викладені в резолюції №1096 (1996). Посилаючись на такі та інші підстави, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив його задовольнити.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ В.о. прокурора міста Києва № 756к від 20 березня 2015 року про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва. Стягнуто з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва та стягнення з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Зобов`язано Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомості стосовно ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення позивача, відповідач не врахував основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів. При цьому, як наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" за умови невиконання усіх законних процедур Відповідачем 1 при прийнятті оскаржуваного рішення з огляду на твердження позивача та позиції наведеного рішення Європейською комісією "За демократію через право" (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 призводить до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.
Додатковим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року пункти 3,4,5 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року в адміністративній справі №826/6973/15 доповнено таким:
" 3. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва з 23 березня 2015 року.
4. Стягнути з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 березня 2015 року по 30 травня 2019 року у розмірі 442552,14 гривень (чотириста сорок дві тисячі п`ятсот п`ятдесят дві грн 14 коп).
5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва та стягнення з Прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9307,98 грн (дев`ять тисяч триста сім грн 98 коп.)".
Додаткове рішення обґрунтовано тим, що оскільки рішенням суду встановлена протиправність вказаного наказу, то датою поновлення позивача на посаді першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва слід вважати 23 березня 2015 року, з урахуванням вихідних днів. Також визначено середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 березня 2015 року по 30 травня 2019 року у розмірі 442552,14 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційних скаргах відповідачі вказують на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
Міністерство юстиції України посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Зокрема зазначає, що на відміну від застосування заборони, передбаченої частиною четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, на підставі рішення суду, застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, під дію якої підпадає позивач, не потребує необхідності встановлення певних фактів, у тому числі здійснення заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, а здійснюється виключно на підставі відповідності критеріям, визначених частинами першою, другою, четвертою, восьмою статті 3 цього Закону. Наголошує на тому, що мета обмежень, що передбачені Законом № 1682-VII, узгоджується з демократичними принципами, передбаченими Конституцією України і міжнародно-правовими стандартами. Зауважує, що люстрація за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Звертає увагу на те, що у період, визначений частиною першою статті 3 Закону № 1682-VII, позивач обіймав сукупно не менше одного року посаду заступника прокурора Солом`янського району міста Києва, що відповідає критерію здійснення очищення влади (люстрації).
Щодо позовної вимоги про вилучення відомостей стосовно позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII, МЮ України у касаційній скарзі зауважило, що вирішення цього питання нерозривно пов`язане із вирішенням спору по суті щодо правомірності звільнення з посади позивача на підставі Закону №1682-VII та, на думку скаржника, є можливим лише після ухвалення судом відповідного рішення і набрання ним законної сили. У зв`язку з чим, на думку скаржника, суд не врахував основоположних принципів очищення влади.
У касаційній скарзі Прокуратура міста Києва посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки ним помилково віднесено цю справу до категорії справ незначної складності, розглянувши її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що є підставою для скасування судових рішень у цій справі.
Також відповідачі у касаційних скаргах посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема в частині помилкового висновку про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, у зв`язку з чим відповідачем в порушенні приписів частини другої статті 61 Конституції України проігноровано принцип індивідуального підходу. Наголошує, що люстрація не є видом юридичної відповідальності, а підстава, передбачена пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України, не є по сутті правопорушенням, яке не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності, а тому факти здійснення позивачем протиправних дій у цій сфері не перевірялися. Так, скаржники вказують на те, що норми Закону № 1682-VII є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами у визначений законом строк, а тому вважають, що відповідач 1 при виданні спірного наказу діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо, пропорційно та своєчасно.
У касаційній скарзі Прокуратура міста Києва просить скасувати додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю. Вказує на те, що судами не застосовано до спірних відносин положення частини третьої статті 235 КЗпП України. Також судами в порушення вимог статтей 242, 244 КАС України не надано юридичної оцінки підставам перебування у провадженні суду позову ОСОБА_1 понад один рік, що призвело до необґрунтованого стягнення на користь позивача середнього заробітку за період понад 4 роки.
Позиція інших учасників справи.
Від позивача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу Прокуратури міста Києва, в якому позивач просить касаційну скаргу Прокуратури міста Києва залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури міста Києва на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Прокуратури міста Києва на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
ОСОБА_1 відповідно до наказу Прокуратури міста Києва №1141к від 08 липня 2010 року призначений на посаду заступника прокурора Солом`янського району міста Києва у порядку переведення з Генеральної прокуратури України.
Наказом Прокуратури міста Києва від 22 липня 2014 року №2410к молодшого радника юстиції ОСОБА_1 переведено на посаду першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва.
На виконання Закону України "Про очищення влади" 20 березня 2015 року позивачем на ім`я Прокурора Солом`янського району міста Києва було подано заяву з обґрунтуванням відсутності підстав для застосування до нього заборон, передбачених частиною третьою статті першої зазначеного Закону.
Наказом в.о. прокурора Солом`янського району міста Києва №756к від 20 березня 2015 року позивача звільнено з займаної посади першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", ОСОБА_1 рахується таким, що у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду першого заступника прокурора Солом`янського району міста Києва.
Позивач, вважає наказ незаконним, таким, що прийнятий всупереч законодавству, тому підлягає скасуванню, оскільки вважає, що були порушені його права на працю та доступу до державної служби, позбавлено його роботи на зазначеній посаді та безпідставно застосовано заборону обіймати протягом 10 років посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон460-IX).
Згідно з пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону460-IX, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).
У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року № 2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.
Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.
За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі - Закон № 1682-VII).
Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (частина перша статті 1 Закону № 1682-VII).
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина друга статті 1 Закону № 1682-VII).
Протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону № 1682-VII).
Статтею 2 Закону № 1682-VII передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації). Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України.
Критерії здійснення очищення влади (люстрації) установлені статтею 3 Закону № 1682-VII.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України.
За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.
Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:
1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;
2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;
3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:
на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;
під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;
у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.
Згідно з частиною третьої статті 7 Закону № 1682-VII Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;
3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;
4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.
Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.
Пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.
Відповідно до статті 46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.
Згідно пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок № 788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).
У пункті 18 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:
1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;
2) прецедентного права національних конституційних судів;
3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи:
- "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" № 1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006));
- "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).
Відповідно до статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
Період, за який обчислюється середня заробітна плата визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).
Позиція Верховного Суду.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Оцінюючи за правилами статті 341 КАС України правильність застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин наведених положень у контексті встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд виходить з такого.
Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача з публічної служби за процедурою очищення влади (люстрації) із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) та внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з одночасним оприлюдненням цих відомостей на офіційному веб-сайті МЮ України.
Складність правових питань, які постали перед судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі та з якими національна правова система стикнулася вперше, потребувала висновків Конституційного Суду України, оскільки доводи позивача серед іншого ґрунтувалися на доводах про неконституційність положень Закону №1682-VII, зокрема в частині суперечності його норм приписам статті 61 Конституції України щодо індивідуалізації юридичної відповідальності.
Аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.
Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяли вони своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.
Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.
На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.