ПОСТАНОВА
Іменем України
18 листопада 2020 року
Київ
справа №640/2581/19
адміністративне провадження №К/9901/33509/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Блажівська Н. Є., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Офіс великих платників податків ДПС) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2019 року (суддя - Васильченко І.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (судді - Мельничук В.П., Земляна Г.В., Лічевецький І.О.) у справі № 640/2581/19 за позовом публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування наказу,
УСТАНОВИЛА:
У лютому 2019 року публічне акціонерне товариство "Донбасенерго" (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - ДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ від 8 лютого 2019 року № 261 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "Донбасенерго".
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що спірний наказ є протиправним, оскільки відповідач не мав права призначати документальну позапланову виїзну перевірку згідно з підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позов, суди взяли до уваги, що підставою для призначення перевірки було ненадання позивачем пояснень та документальних підтверджень на обов`язкові запити відповідача. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у вказаних запитах контролюючого органу конкретно не визначено жодної з шести, визначених у пункті 73.3 статті 73 ПК України, підстав для направлення такого запиту, зокрема, не зазначено про виявлену недостовірність даних, що містяться у податковій звітності позивача з податку на додану вартість (далі - ПДВ); згідно із текстом запитів відповідач звертався до Товариства з вимогою про надання відповідної інформації саме з метою виявлення недостовірності задекларованих позивачем даних. Крім того, в оскаржуваних рішеннях суди послалися на те, що під час судового розгляду відповідачем також не доведено обставини, які були підставою для прийняття спірного наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Отже, враховуючи, що запити контролюючого органу про надання інформації були оформлені з порушенням встановленого законом порядку, позивач в силу приписів пункту 73.3 статті 73 ПК України звільнений від обов`язку надавати відповідь на такі запити, у зв`язку з чим контролюючий орган був позбавлений права видавати наказ про призначення позапланової виїзної перевірки платника податків з підстав визначених підпунктами 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, положень пункту 73.3 статті 73 та підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а також порушення норм процесуального права. Так, відповідач вказав, що звернення до позивача із зазначеними запитами про надання пояснень та підтверджуючих документів було мотивовано виявленням податковим органом недостовірних даних у поданих Товариством уточнюючих розрахунках податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок на підставі правового висновку, викладеного в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва. Відповідно до уточнюючих розрахунків податкові зобов`язання з ПДВ за період серпень - грудень 2015 року було зменшено на суму 98 324 825, 87 грн. При цьому, в порушення приписів пункту 198.5 статті 198 ПК України Товариством не було нараховано податкові зобов`язання з ПДВ на суму використаних товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податків. Враховуючи те, що Товариство відмовило ДФС у наданні пояснень та документальних підтверджень, відповідачем на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України було видано спірний наказ про проведення позапланової перевірки позивача. Відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не було надано мотивовану оцінку всім зазначеним аргументам, а також в порушення приписів частини п`ятої статті 242 КАС України не було враховано висновки щодо застосування норм права при аналогічних обставинах, викладені в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 820/4605/17. Враховуючи таке, відповідач просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому, вказав на правильну оцінку змісту зазначених запитів ДФС, надану судами у справі, а саме: незазначення в них підстав для надіслання запиту, передбачених пунктом 73.3 статті 73 ПК України, з огляду на відсутність посилань на виявлену відповідачем недостовірність задекларованих позивачем даних. Вказане, на думку позивача, спричинило дефектність таких запитів та позбавило їх статусу обов`язкових у розумінні вказаного пункту та, як наслідок, позбавило податковий орган права проведення позапланової перевірки платника податків. Крім цього, позивач вказав на недоречне посилання відповідача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 820/4605/17, враховуючи різні фактичні обставини у даних справах, зокрема, запити, направлені податковим органом на адресу платника податків, у справі № 820/4605/17 містили вказівку на фактичну і правову підстави такого направлення, а також обставини, встановлені за наслідком діяльності інформаційних систем автоматизованого моніторингу; натомість, запити, направлені на адресу Товариства, взагалі не містять посилання на зазначені у пункті 73.3 статті 73 ПК України підстави такого запиту та не дозволяють ідентифікувати правову підставу їх направлення. З огляду на викладене позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на адресу Товариства було направлено чотири запити про надання інформації щодо розміру сформованої повної та виробничої собівартості відпущеної електроенергії у мережі ДП "РЕМ" у серпні - грудні 2015 року (в розрізі оподатковуваних статей витрат та контрагентів - постачальників товарів, робіт, послуг) та відповідні первинні документи, на підставі яких таку собівартість було сформовано, а також інформацію щодо відображення в бухгалтерському обліку відповідних операцій, зокрема, по рахунках обліку сум ПДВ. Як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, у запитах контролюючого органу від 14 грудня 2018 року та від 3 січня 2019 року вказується, що за даними, які є у розпорядженні контролюючого органу, неможливо ідентифікувати контрагентів та податкові накладні, вид та обсяги операцій, за якими позивачем відкориговано суму податкового зобов`язання, та, відповідно, неможливо здійснити контроль за достовірністю та повнотою нарахування податків та зборів.