ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 914/1220/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткач І.В. - головуючий, Баранець О.М., Зуєв В.А.,
за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,
представники учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - Чернобай С.С.,
третьої особи - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020
(головуючий суддя Гриців В.М., судді Зварич О.В., Хабіб М.І.)
у справі №914/1220/19 Господарського суду Львівської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка"
до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Львівської міської ради
про визнання права на приватизацію приміщень способом викупу,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Стислий виклад позовних вимог
1.1. У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фарфор-Кераміка" (далі - ТОВ "Фарфор-Кераміка") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності) про визнання за ТОВ "Фарфор-Кераміка" права на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1244501146101, номер запису про право власності 20344314, за адресою: м. Львів, вул. Краківська, буд. 5, загальною площею 70,2 кв.м, які згідно з технічним паспортом від 14.06.2016 виданим ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" позначені під індексами з 14-1 по 14-7 (згідно з заявою про уточнення позовних вимог).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст.ст. 5, 11, ч. 2 ст. 191, ст. 345 ЦК України, частини 1, 3 ст. 2, ст.ст. 7, 8, 9, ч. 2 ст. 11, ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на дату звернення позивача до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу, а саме в 2016 році), ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на дату звернення позивача до відповідача про завершення процедури приватизації приміщень шляхом викупу, а саме в 2016 році), ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції, чинній на дату приватизації ЦМК товариством.
1.3. Позивач стверджує, що чинним законодавством на момент приватизації цілісного майнового комплексу (ЦМК) товариством у 1995 році, так і чинним законодавством станом на дату звернення товариства про завершення викупу у 2016-2017 роках, передбачалося, що за особами, які здійснювали приватизацію шляхом викупу об`єктів приватизації, які знаходяться в будівлях та використовуються такими, зберігається право на приватизацію таких будівель шляхом викупу. Відтак, з урахуванням правової природи цілісних майнових комплексів, рішення про приватизацію приймається один раз, причому прийняття уповноваженим органом такого рішення означає, що рішення стосується цілісного майнового комплексу в цілому і однозначно свідчить про включення до складу ЦМК приміщень, в яких такий ЦМК розташований.
1.4. Однак, у вартість ЦМК не було враховано приміщення в будинку №5 на вул. Краківській у м. Львові. Позивач вважає, що приватизація товариством ЦМК (в частині орендованих приміщень) здійснюється шляхом викупу частки приватизованого об`єкта (орендованих приміщень, в яких розташований ЦМК), що не потребує додаткових рішень власника майна, а не шляхом окремої щодо приватизації ЦМК процедури приватизації шляхом викупу таких орендованих приміщень. Таким чином, вважає, що у ТОВ "Фарфор-Кераміка" існує наявне право на приватизацію орендованих приміщень способом викупу, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації.
2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 01.05.1994 Фонд комунального майна м. Львова та Організація орендарів торгово-орендного підприємства "Фарфор-кераміка" уклали договір оренди майна №263, згідно з п. 1.1 якого об`єктом оренди є цілісний майновий комплекс державного підприємства магазину "Фарфор-Кераміка", що розташований у будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові.
2.2. 14 червня 1995 року Організація орендарів ДПМ "Фарфор-Кераміка" подала представництву Фонду державного майна у м. Львові заяву на приватизацію цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Фарфор-Кераміка", що розташований у будинку 5 по вул. Краківській у м. Львові.
2.3. Згідно з наказом №104 від 18.07.1995 РВ ФДМ України по Львівській області прийнято рішення про приватизацію способом викупу Орендного підприємства "Фарфор-Кераміка".
2.4. 29.06.1995 в.о. начальника представництва Фонду державного майна України у м. Львові затверджено акт оцінки вартості майна орендного підприємства ДПМ "Фарфор-Кераміка".
2.5. 18.07.1995 представництво Фонду державного майна України у м. Львові (продавець) та Організація орендарів ТП "Фарфор-Кераміка" (покупець) уклали договір купівлі-продажу №19, згідно з яким покупець придбав у власність майно, надане в оренду покупцеві за договором оренди майна №263 від 01.05.1994.
2.6. 24.04.1996 представництво Фонду державного майна України у м. Львові (продавець) і ТОВ "Фарфор-Кераміка" (покупець) уклали договір купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) №314 Б. За цим договором покупець придбав патент на право оренди приміщення загальною площею 71,2 кв.м. у будинку №5 по вул. Краківській у м. Львові.
2.7. 30.11.2017 Управління комунальної власності (орендодавець) і ТОВ "Фарфор-Кераміка" (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-10697-17, згідно з п. 1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 70,2 кв.м, що позначені в технічній документації під індексами 14-1, 14-2, 14-3, 14-4, 14-5, 14-6, 14-7, які розташовані у будівлі (літ. А-3) за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5.
2.8. За відомостями з Державного реєстру речових прав (довідка №173767640 від 15.07.2019) приміщення зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1244501146101, номер запису про право власності 20344314 на праві власності за Львівською міською радою. Цією ж довідкою підтверджується і реєстрація права оренди за ТОВ "Фарфор-Кераміка" на ці приміщення (номер запису про інше речове право 23724490).
2.9. 29.08.2016 позивач звернувся до Управління комунальної власності із заявою про включення орендованого ним нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
2.10. Листами від 16 серпня 2017 року, 16 і 20 січня 2017 року, 02 вересня 2016 року, відповідач повідомляв позивача про те, що Управління комунальної власності формує переліки об`єктів приватизації, а затверджує такий перелік Львівська міська рада. Про отримання заяви управління повідомило профільну депутатську комісію, а комісія рекомендувала включити орендовані приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Згідно з п. 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" перелік і спосіб приватизації затверджує міська рада.
2.11. Листом від 29.08.2018 відповідач повернув позивачу документи щодо включення орендованого ним нежитлового приміщення за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5 до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та повідомив позивачу про вимоги Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" в частині, що викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом. Приватизацію об`єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду, регулює ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного майна" та його перехідні положення, зазначивши при цьому, що приватизація здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, а тому для отримання права на викуп позивачу належить виконати вимоги цього закону.
3. Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. 12 листопада 2019 року рішенням Господарського суду Львівської області позов задоволено. Визнано за ТОВ "Фарфор-Кераміка" право на приватизацію способом викупу об`єкта приватизації - приміщень, які є власністю Львівської міської ради, зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1244501146101, номер запису про право власності 20344314, за адресою: м. Львів, вул. Краківська, буд. 5, загальною площею 70,2 кв.м, які згідно з технічним паспортом від 14.06.2016, виданим обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", позначені під індексами з 14-1 по 14-7.
3.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що орендовані позивачем нежитлові приміщення у будинку №5 по вул. Краківській у м. Львові загальною площею 70,2 кв.м були та є частиною його цілісного (єдиного) майнового комплексу, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК шляхом викупу, включаючи і орендовані позивачем приміщення, в яких такий ЦМК розташований.
Відтак, приватизація позивачем ЦМК (в частині орендованих приміщень) здійснюється шляхом викупу частки приватизованого об`єкта (орендованих приміщень, в яких розташований ЦМК), що не потребує додаткових рішень власника майна. Тому у ТОВ "Фарфор-кераміка" наявне право на приватизацію орендованих приміщень способом викупу, яке вже виникло на законних підставах, а тому підлягає реалізації. Враховуючи, що відповідач залишив без належного та своєчасного реагування заяву позивача про приватизацію приміщення шляхом викупу, суд дійшов висновку, що відповідач тим самим спочатку безпідставно ухилився від завершення процедури приватизації приміщення шляхом викупу, а згодом відмовився від цієї процедури з посиланням на зміну законодавства.
Суд зазначив на втручання у право власності позивача, наслідком чого є позбавлення його існуючих майнових прав. Таке втручання, враховуючи, що його передумовою була не лише зміна законодавства, але й бездіяльність відповідача, порушує принцип пропорційності та покладає на позивача надмірний індивідуальний тягар. Наслідком цього втручання є порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, що неприпустимо.
3.3. 09 липня 2020 року постановою Західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Львівської області від 12.11.2019 скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
3.4. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Львівська міська рада як уповноважений територіальною громадою власник комунального майна повинна діяти на підставі, в межах та у спосіб, установлений Конституцією і законами України приймати відповідні рішення щодо приватизації такого майна.
У матеріалах справи відсутні докази, що Львівська міська рада прийняла рішення про приватизацію нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, загальною площею 70,2 кв.м, під індексами з 14-1 по 14-7, а відтак ці приміщення не набули статусу об`єкта приватизації.
За Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" позивач, як покупець, є суб`єктом приватизації (ст.ст. 6, 8) і може ініціювати приватизацію (ч. 1 ст. 11). Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності (ч. 4 ст. 11 Закону). Порядок приватизації державного і комунального майна визначено ст. 10 цього Закону, яка теж передбачає необхідність прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності. Статтею 18 Закону урегульовано приватизацію об`єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду.
Отже, право позивача приватизувати способом викупу орендовані ним нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 70,2 кв.м під індексами 14-1 по 14-7, які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Краківська, 5, передбачене Законом України від 18.01.2018 №2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна" за умови дотримання приписів ч. 2 ст. 18 цього ж закону. Цим же Законом визначено й умови, дотримання яких є необхідним для реалізації такого права.
Однак, рішення про приватизацію названого об`єкта комунальної власності повинна прийняти Львівська міська рада, а не відповідач.
Натомість позов заявлено до Управління комунальної власності, яке не є власником комунального майна і не уповноважене приймати такі рішення.
Крім того, заявлена до Управління комунальної власності вимога, навіть у разі наявності законних підстав для її задоволення не є ефективним способом захисту прав позивача, не замінить необхідності дотримання вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" при приватизації означеного майна та не призведе до набуття позивачем права власності на ці приміщення.
4. Стислий виклад вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
4.1. ТОВ "Фарфор-Кераміка" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020, а рішення Господарського суду Львівської області залишити без змін.
4.2. В обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження судових рішень, згідно з приписом п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про неправильне застосування, зокрема, частин 2, 3 ст. 18, пункту 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269-VІІІ, ст. 16 ЦК України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.3. Скаржник, посилаючись на практику ЄСПЛ та вимоги законодавства, яке діяло станом на момент приватизації позивачем цілісного майнового комплексу в 1995 році, так і законодавства, яке було чинним станом на дату звернення позивача про завершення викупу приміщень у 2016 році, вважає, що за особами, які здійснили приватизацію шляхом викупу об`єктів приватизації, які знаходяться в будівлях та використовуються такими особами, зберігається право на приватизацію таких будівель шляхом викупу. Орендоване в даний час позивачем нерухоме майно було та є частиною його цілісного майнового комплексу, а з моменту прийняття рішення про приватизацію такого ЦМК шляхом викупу у 1995 році розпочалася процедура приватизації всього ЦМК, включаючи і орендовані товариством приміщення, в яких такий ЦМК розташований. Отже, у позивача на законних підставах існує право на викуп орендованих приміщень в процесі приватизації, яке вже виникло на законних підставах та підлягає реалізації.
4.4. Позивач вважає, що обраний позивачем спосіб захисту свого права є належним, ефективним, а також виваженим з огляду на невтручання позивача в компетенцію та дискреційні повноваження органу приватизації. Отже, роблячи висновок про неналежність обраного способу захисту, суд апеляційної інстанції не застосував положення приватизаційного законодавства, що призвело до невірного застосування ним положень ст. 16 ЦК України в частині обрання способів захисту права.
4.5. На думку скаржника, суди не врахували, що згідно з Державною програмою приватизації на 1998 рік, затвердженою Законом України "Про державну програму приватизації" від 12.02.1998 №124/98-ВР, а саме п. п. 30, 31, продаж об`єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення), якщо на це немає прямої заборони Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи місцевої ради відповідного рівня (щодо об`єктів комунальної власності). Зазначена позиція передбачена і Державною програмою приватизації на 2000-2002 роки, яка затверджена Законом України "Про державну програму приватизації" від 18.05.2000, згідно з п. 49 якої, покупець, який став власником об`єкта приватизації групи А і не скористався на момент приватизації об`єкта правом викупу будівлі (споруди, приміщення) у межах займаної цим об`єктом площі, має право викупити відповідну будівлю (споруду, приміщення) у разі, якщо це не заборонено законодавством України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим (щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим) чи відповідною місцевою радою (щодо об`єктів права комунальної власності).
4.6. Скаржник зауважує на тому, що право позивача може бути реалізоване за відсутності обмежень на приватизацію приміщень, у яких розташовані раніше приватизовані ЦМК. Позивач зазначає, що будинок №5 по вул. Краківській у м. Львові віднесений до Переліку пам`яток архітектури та містобудування, історії, розташованих на території м. Львова та має статус пам`ятки архітектури національного значення (постанова Ради Міністрів УРСР №442 від 06.09.1979 "Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави").
Водночас, із прийняттям 23.09.2008 Закону України №574-VI "Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", згідно з яким орендовані позивачем приміщення не увійшли до переліку об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації, будь-які перешкоди та питання щодо неможливості викупити приміщення позивачем з огляду на їх культурну та історичну цінність були остаточно зняті та вирішені. Наведеним, на думку позивача, підтверджується відсутність у позивача законодавчо встановлених обмежень та перешкод для реалізації свого права на приватизацію орендованих приміщень шляхом викупу.
4.5. Відзиви від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
4.6. 17 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшло повторне клопотання представника позивача Колянковського Т.М., скріплене його електронним підписом, про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю з`явитися у судове засідання. Клопотання обґрунтоване тим, що у адвоката Колянковського Т.М. суттєво погіршилося самопочуття, у зв`язку з чим йому заборонено контактувати зі сторонніми особами та направлено для проходження тестів на наявність коронавірусу.
При цьому, майже ідентичне клопотання подавалося цим же представником до Верховного Суду 29.09.2020.
Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2020 оголошено перерву у розгляді справи до 04.11.2020.
Судове засідання у цій справі, призначене на 04.11.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого судді Ткача І.В. на лікарняному.
Ухвалою Верховного Суду від 09.11.2020 призначено розгляд касаційної скарги ТОВ "Фарфор-Кераміка" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2020 у справі №914/1220/19 на 18.11.2020.
Верховний Суд враховує, що докази про наведені у клопотаннях обставини представником позивача до Верховного Суду не подані як під час звернення з першим, так і з другим клопотаннями.
В той же час Верховний Cуд звертає увагу на те, що згідно з ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Враховуючи викладені обставини, а також те, що явка сторін у судове засідання не визнавалась обов`язковою; Суд вже відкладав розгляд справи у зв`язку з неможливістю участі адвоката скаржника у судовому засіданні 30.09.2020; з огляду на неподання будь-яких доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотаннях про відкладення розгляду справи; оскільки представник відповідача з`явився у судові засідання двічі; з метою дотримання розумного балансу інтересів обох сторін; з огляду на повноваження суду касаційної інстанції, визначені ст. 300 ГПК України; відсутністю обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення клопотання скаржника про відкладення розгляду справи та здійснення розгляду касаційної скарги у визначену дату за наявними у матеріалах справи документами.