Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 722/618/18
провадження № 61-6041св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2018 року у складі судді Ратушенка О. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення, посилаючись на те, що22 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CVSWGA00000128, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 3 882,97 єврона строк з 22 квітня 2008 року по 22 квітня 2014 року включно. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 22 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є належний іпотекодавцю житловий будинок загальною площею 32,20 кв. м, житловою площею 14,90 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 . У зв`язку з порушенням позичальником умов кредитного договору 10 грудня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" в позасудовий спосіб звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього. Після оформлення права власності на вищевказану нерухомість банк намагався отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання в ньому відповідача, який підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення. Враховуючи викладене, ПАТ КБ "Приватбанк" просило виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у спірному житловому будинку, зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації.
Рішенням Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ПАТ КБ "Приватбанк" стало власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі іпотечного договору, укладеного між ним та ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором. Оскільки відповідач придбав переданий в іпотеку об`єкт нерухомості не за рахунок кредитних коштів, то відсутні правові підстави для його виселення без надання іншого житла.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2018 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
19 березня 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Сокирянського районного суду Чернівецької області від 20 листопада 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у ОСОБА_1 відсутні будь-які законні підстави для проживання в належному банку житловому будинку. Суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин Закон України "Про іпотеку" та статтю 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), оскільки банк вимагав виселити відповідача як новий власник майна на підставі статей 317, 319, 321, 346, 386, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 41 Конституції України.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Сокирянського районного суду Чернівецької області.
16 квітня 2019 року справа № 722/618/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Судами встановлено, що 22 квітня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CVSWGA00000128, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 3 882,97 єврона строк з 22 квітня 2008 року по 22 квітня 2014 року включно.
За змістом пункту 8.3 кредитного договору № CVSWGA00000128 від 22 квітня 2008 року сторони погодили, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека, предметом якої є будинок загальною площею 32,20 кв.м, житловою площею 14,90 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № CVSWGA00000128 від 22 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинокзагальною площею 32,20 кв.м, житловою площею 14,90 кв.м по АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу Гапчуком В. М. за реєстровим № 3242.
10 грудня 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 22 квітня 2008 року № ВКІ/800048,800049 зареєструвало своє право власності на житловий будинок загальною площею 32,20 кв.м, житловою площею 14,90 кв.м по АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 грудня 2017 року № 108480978.
19 січня 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направило ОСОБА_1 лист-претензію, в якому вимагало від відповідача разом з усіма членами сім`ї та іншими мешканцями протягом тридцяти днів з моменту отримання цього листа-претензії добровільно звільнити спірний житловий будинок з одночасним зняттям з реєстраційного обліку.
Довідкою Гвіздовецької сільської ради Сокирянського району Чернівецької області від 05 червня 2018 року № 555 підтверджується, що відповідач зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 .
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.