Постанова
Іменем України
17 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 317/3945/15-ц
провадження № 61-3486св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Новоолександрівська сільська рада Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року у складі судді Нікітіна В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня
2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області (далі - Новоолександрівська сільська рада), ОСОБА_2 про визнання недійсними рішення сільської ради та державного акта про право власності на земельну ділянку.
На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з квітня 2009 року вона є власником 1/2 частини житлового будинку
АДРЕСА_1 , який раніше належав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності по 1/2 частки кожному. У 2005 році ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до Новоолександрівської сільської ради із заявою про передачу їм безоплатно у власність земельної ділянки розміром 0,2500 га, на якій розташований будинок
АДРЕСА_1 , і яка знаходиться у їх користуванні.
Рішенням Новоолександрівської сільської ради від 23 грудня 2005 року № 12 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 наданий дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо безоплатної передачі земельної ділянки розміром 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд на території Новоолександрівської сільської ради,
АДРЕСА_1 .
У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 03 жовтня 2008 року право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 перейшло до неї на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори 22 квітня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 921.
09 лютого 2010 року Новоолександрівською сільською радою прийнято рішення № 15, яким земельну ділянку площею 0,2500 га для обслуговування зазначеного будинку передано у власність лише одному із співвласників житлового будинку - ОСОБА_4, без урахування її прав, як іншого співвласника, на отримання в порядку приватизації у власність частки земельної ділянки для обслуговування будинку, пропорційної до її частки у цьому будинку.
На підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, 13 серпня 2010 року ОСОБА_4 виданий державний акт на право власності на всю земельну ділянку площею 0,2500 га по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, який відповідно до складеного ним 12 липня 2011 року заповіту все належне йому майно заповідав
ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що приватизація земельної ділянки відбулася без її згоди як співвласника житлового будинку, якими на момент прийняття рішення були вона та ОСОБА_4, позивач просила суд визнати недійсними рішення Новоолександрівської сільської ради від 09 лютого 2010 року № 15 та державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2322187901:03:001:0111, який був виданий 13 серпня 2010 року на ім`я
ОСОБА_4 .
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого
2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним рішення тридцятої сесії п`ятого скликання Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області
від 09 лютого 2010 року № 15.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 2322187901:03:001:0111, виданий 13 серпня 2010 року на ім`я ОСОБА_4 на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 09 лютого 2010 року № 15.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення Новоолександрівської сільської ради від 09 лютого 2010 року № 15 та виданий на його підставі державний акт порушують права ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки, право користування якою у неї виникло, як співвласника житлового будинку, розташованого на цій ділянці. Відхиляючи доводи ОСОБА_2 щодо застосування наслідків спливу позовної давності з підстав їх необгрунтованості, суд зауважив, що в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем копії оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування до 14 грудня 2013 року.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року в частині солідарного стягнення з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 974,40 грн змінено, зазначено, що сума судового збору в розмірі 974,40 грн підлягає стягненню з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі по 487,20 грн з кожного. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами, і не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Проте, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції не урахував відсутність правових підстав покладення на відповідачів солідарного обов`язку щодо їх відшкодування, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанцій у цій частині підлягає зміні.
Постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Апеляційного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що пунктом 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у редакції чинній на момент прийняття рішення сільською радою про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 та видачі державного акта на право власності передбачено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Разом із тим, згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу I Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року. Пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Суд апеляційної інстанції зазначені правила не урахував, а тому висновок суду про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності є передчасним, що є підставою для скасування судового рішення з направленням на новий розгляд до апеляційного суду.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року в частині солідарного стягнення з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 974,40 грн змінено, зазначено, що сума судового збору в розмірі 974,40 грн підлягає стягненню з Новоолександрівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі по 487,20 грн з кожного. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права. Надаючи оцінку доводам ОСОБА_2 щодо не застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності, апеляційний суд зауважив, що позивач отримала належним чином завірену копію оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування 07 грудня 2015 року, а з позовом звернулася
14 грудня 2015 року. Доказів, які б свідчили про отримання ОСОБА_1 оскаржуваних рішення та державного акта до 14 грудня 2013 року (за три роки до подання позову) матеріали справи не містять. З огляду на наведене, відсутні підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.
Разом із тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції не урахував відсутність правових підстав покладення на відповідачів солідарного обов`язку щодо їх відшкодування, а тому рішення суду першої інстанцій у цій частині підлягає зміні.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , у якій заявникпросив скасувати рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 24 лютого 2016 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 15 січня 2019 року, і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суд касаційної інстанції, передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказав на необхідність під час нового розгляду справи з`ясувати фактичні обставини справи, перевірити чи є підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, та вирішити питання розподілу судових витрат, проте у порушення частини першої статті 417 ЦПК України, апеляційний суд не виконав вказівки суду касаційної інстанції, які є обов`язковими.
Норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, а отже обов`язок доведення обставин (терміну, дати), з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення її права, покладається на позивача, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29 жовтня 2014 року у справі
№ 6-152цс14. Суди попередніх інстанцій не встановили та не зазначили в чому саме полягає порушення прав ОСОБА_1 унаслідок передачі у власність ОСОБА_4 шляхом приватизації земельної ділянки, необхідної для обслуговування його будинку, не визначилися з моментом виникнення у неї права на позов, а тому дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності. Вказував також на те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні його клопотання про витребування додаткових доказів на підтвердження моменту, коли позивачка дізналася про порушення її прав.
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, ухвалили законні та обгрунтовані рішення, а тому відсутні підстави для їх скасування. Доводи ОСОБА_2 про те, що вона підтвердила факт її обізнаності щодо наявності оскаржуваного державного акта та рішення органу місцевого самоврядування у 2010 році є необгрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.