Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 592/11686/15-ц
провадження № 61-23208 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2, в інтересах якого діє опікун - ОСОБА_3 ;
представник позивача - адвокат Вороненко Роман Миколайович;
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;
представник ОСОБА_4 - адвокат Матішинець Василь Васильович;
треті особи: Сумська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Лілія Володимирівна, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун Олена Євгеніївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 вересня 2019 року у складі судді Корольової Г. Ю. та постанову Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Левченко Т. А., Хвостика С. Г., Орлова І. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування.
21 лютого 2019 року позивача ОСОБА_1 замінено на правонаступника ОСОБА_2 , в інтересах якого діє опікун ОСОБА_3 .
В уточненій позовній заяві ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Сумська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В., приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є., про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання державного акту на земельну ділянку недійсним, визнання договорів дарування недійсними, визнання права власності на майно в порядку спадкування, позивач посилається на те, що після смерті ОСОБА_6 у 1995 році відкрилася спадщина, яка складалася із житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .
13 лютого 1996 року третьою Сумською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_4 (дружини) та на ім`я ОСОБА_1 (сина) на 1/2 частину вказаного жилого будинку з надвірними будівлями кожному.
13 листопада 2015 року ОСОБА_1 дізнався, що шлюб між його батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_4 був розірваний у 1993 році, а отже остання не мала права на спадкування майна померлого, як спадкоємець першої черги, у зв`язку з чим також не мала права і на набуття у власність 1/2 частини земельної ділянки під спірним домоволодінням. Тому і договори дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та побутовими спорудами та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, є недійсними.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 . На момент смерті померлому на праві власності належала 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 1996 року та 1/2 частина земельної ділянки за тією ж адресою, загальною площею 0,0630 га, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 919254 від 14 грудня 2012 року. Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_1 є його син - ОСОБА_2, який є інвалідом з дитинства з приводу психічного захворювання, інших спадкоємців першої черги немає.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 грудня 2016 року ОСОБА_2 визнано недієздатним та призначено ОСОБА_3 його опікуном.
Після визначення ОСОБА_2 додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька - ОСОБА_1, він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Проте, постановою приватного нотаріуса від 30 жовтня 2018 року йому відмовлено у вчиненні нотаріальних дій через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Зазначав, що як правонаступник ОСОБА_1 підтримує позовні вимоги свого батька і право власності на спірний будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1, мають бути визнані вже за ОСОБА_2 , як спадкоємцем ОСОБА_1 .
Вважає, що строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не пропущений, оскільки ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав у листопаді 2015 року та у грудні 2015 року звернувся до суду із позовом, тоді як ОСОБА_2 взагалі дізнався про порушення свого права у грудні 2018 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_2, просила суд поновити строк позовної давності для звернення до суду із зазначеним позовом; визнати недійним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 лютого 1996 року, видане державним нотаріусом третьої Сумської державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за номером 2-147 в частині права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ; визнати недійним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 919253, видраний на ім`я ОСОБА_4 26 листопада 2012 року на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; визнати недійсними договори дарування 1/2 частин жилого будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, що знаходяться по АДРЕСА_1, укладені 29 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та посвідчені приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Л. В.; визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку, загальною площею 0,0630 га, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, що знаходяться по АДРЕСА_1, як набуті в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 вересня 2019 року позов ОСОБА_2 в інтересах якого діє опікун ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 лютого 1996 року, видане державним нотаріусом третьої Сумської державної нотаріальної контори та зареєстроване в реєстрі за номером 2-147 в частині права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та побутовими будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1, укладений 29 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Борох Л. В.
Визнано недійсним державний акт серії ЯМ № 919253 на право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, що знаходиться по АДРЕСА_1, виданий на ім`я ОСОБА_4 Сумською міською радою 26 листопада 2012 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, догорів оренди землі за № 501010001004261.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 0,0630 га, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений 29 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Борох Л. В.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними господарчими та побутовими будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1, як набутий в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0630 га, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, що знаходиться по АДРЕСА_1, як набуту в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при зверненні ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини та отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 1996 року після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, вона не перебувала у шлюбних відносинах зі спадкодавцем, а отже не належала до кола спадкоємців першої черги та не мала права на спадкування частини нерухомого майна за законом. Видачею ОСОБА_4 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом порушено право ОСОБА_1 на спадщину після смерті батька - ОСОБА_6, тому наявні правові підстави для визнання недійсними зазначеного свідоцтва в частиніправа власності ОСОБА_4 на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1, а також державного акту про право власності на земельну ділянку під спірним домоволодінням.
Також суд виходив з того, що ОСОБА_4, неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом на частину будинку та державний акт на землю та розпорядившись спірним майном на користь ОСОБА_5 порушила право позивача на спадкування належної йому за законом частки у спадковому майні, та відповідно порушила встановлені законом правила спадкування, а також майнові права позивача, що відповідно до частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання оспорюваних договорів дарування частини будинку та земельної ділянки недійсними та визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та побутовими будівлями та земельну ділянку, що знаходяться по АДРЕСА_1, як набуті в порядку спадкування після смерті батька - ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Врахувавши, що при зверненні до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 не повідомила нотаріуса та спадкоємця про розірвання шлюбу із спадкодавцем, а ОСОБА_1 про цей факт стало відомо тільки 13 листопада 2015 року із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу, суд визнав поважними причини пропуску строку позовної давності.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 вересня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції, встановивши, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4 вже не належала до кола спадкоємців як дружина спадкодавця у зв`язку із розірванням між ними шлюбу 11 серпня 1993 року, обґрунтовано виходив з того, що відповідачка не мала права на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_6 та дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 1996 року в частині права власності ОСОБА_4 на 1/2 частину жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1, яка належала померлому ОСОБА_6, а також державного акту на право власності на 1/2 частину земельної ділянки під цим домоволодінням.
Суд вказав, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_1, як єдиний спадкоємець після смерті ОСОБА_6, в силу вимог статей 548, 549 ЦК УРСР мав право прийняти все спадкове майно після смерті свого батька. Укладання ОСОБА_4 з ОСОБА_5 договорів дарування 1/2 частини спірного будинку та земельної ділянки, право власності на які виникло на підставі оспорюваних свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акта на землю, порушує спадкові права ОСОБА_2, який є єдиним спадкоємцем ОСОБА_1, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, тому є правильними висновку суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України. Урахувавши те, що ОСОБА_2 позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у зв`язку з відсутністю у нього оригіналів правовстановлюючих документів на спадкове майно, суд першої інстанції обґрунтовано визнав за ним право власності на будинок і земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого батька ОСОБА_1 .
Апеляційний суд зазначив що ОСОБА_2 не є власником спірного нерухомого майна та звернувся до суду з позовною вимогою про оспорювання правовстановлюючих документів на це майно, правочинів по його відчуженню та визнання за ним права власності на це майно в порядку спадкування, а тому відхилив доводи ОСОБА_4 щодо невірно обраного позивачем способу захисту порушеного права, яка вважала, що належним способом захисту позивача є вимоги про витребування майна від добросовісного набувача на підставі статтей 378, 388 ЦК України. Судом також враховано, що оспорювані позивачем договори дарування є першими правочинами щодо відчуження спірного майна, що виключає можливість захисту його прав з підстав, передбачених статтями 378, 388 ЦК України.
Апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність позивачем поважності причин пропуску строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 592/11686/15-ц із Ковпаківського районного суду м. Суми.
У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про доведеність позивачем підстав для поновлення строку для звернення до суду з позовом, оскільки на час відкриття спадщини після померлого у 1995 році ОСОБА_6 його син ОСОБА_1 був обізнаний про її розлучення зі спадкодавцем, а отже про порушення свого права знав ще у 1996 році при отриманні оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 1996 року. Таким чином позивачем пропущено строк позовної давності, який сплив у 1999 році, про застосування якого стороною відповідача було заявлено, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Заявник вказувала, що при подачі заяви про прийняття спадщини та оформленні спадщини після померлого ОСОБА_6 вона не повідомила нотаріуса про розлучення зі спадкодавцем та зазначала себе у заяві як його дружину, оскільки мала з ОСОБА_1 таку усну домовленість. Вказувала, що ОСОБА_1 відмовив свого батька від складання на її користь заповіту на частину спірного будинку, пообіцявши йому, що успадкує спірне майно порівну з нею. На її думку, ОСОБА_1 розраховував в подальшому успадкувати належну їй половину спірного будинку, проте, випадково дізнавшись у 2015 році про те, що вона подарувала свою частку будинку та земельної ділянки ОСОБА_5, скористався ситуацією та звернувся до суду з позовом, пропустивши строк позовної давності, який безпідставно поновлено судами попередніх інстанцій.
Суди не врахували, що визнання недійсними договорів дарування спірного майна є належним способом захисту прав позивача та не звернули увагу на те, що позивач не є стороною оспорюваних договорів та на момент їх укладання перехід права власності на спірне майно ніяким чином права позивача не порушував, тому, на її думку, належним способом захисту прав позивача є вимоги про визнання права власності на таке майно та витребування його від добросовісного набувача, що регулюється вимогами статтей 378, 388 ЦК України.
Зазначала, що суд першої інстанції у порушення вимог статей 49, 51 ЦПК України прийняв до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_2, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_3 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2020 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_3, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6, що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Сумського міськвиконкому від 28 листопада 1995 року (а. с. 6, т. 1).
Відповідно до запису акта про розірвання шлюбу № 561 від 11 серпня 1993 року та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу, сформованого 13 листопада 2015 року, шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 розірвано 11 серпня 1993 року (а. с. 9, 38, 50, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції 30 листопада 2005 року (а. с. 7, т. 1).
Із копії спадкової справи після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкритою третьою Сумською державною нотаріальною конторою, убачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулись до державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1, в рівних частках кожному (а. с. 91-92, 129-130, т.1). При цьому ОСОБА_4 в заяві зазначила, що помер її чоловік - ОСОБА_6 . Про те, що вона розірвала шлюб з померлим ОСОБА_4 державного нотаріуса не повідомила.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 1996 року, виданого державним нотаріусом третьої Сумської державної нотаріальної контори Шаповаловою М. В., спадкоємцями майна ОСОБА_6, яке складається із житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 в рівних частках є дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 (а. с. 8, 96, 134, 238, т. 1).
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 919254 ОСОБА_1 є співвласником земельної ділянки, площею 0,0630 га, розташованої по АДРЕСА_1 (а. с. 229-230, т. 1).
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 919253 ОСОБА_4 є співвласником земельної ділянки, площею 0,0630 га, розташованої по АДРЕСА_1 (а. с. 244-245, т. 1).
29 травня 2013 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договори дарування, за якими передала безоплатно останній у власність 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, загальною площею 0,0630 га, кадастровий номер 5910136600:07:025:0049, що розташовані по АДРЕСА_1 (а. с. 40, 79, 100-103, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданим Ковпаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції 26 лютого 2016 року (а. с. 99, 159, т. 1).
ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 12 травня 1976 року (а. с. 170 т. 1).
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 грудня 2016 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3, визнано недієздатним, ОСОБА_3 призначено його опікуном (а. с. 171, 188 т. 1).
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 листопада 2017 року визначено ОСОБА_3, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2, додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 50-52, т. 2).
15 грудня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є. із заявою про прийняття ОСОБА_2 спадщини за законом після померлого ОСОБА_1 (а. с. 58, т. 2).
Постановою приватного нотаріусу Сумського міського нотаріального округу Репетун О. Є. від 30 жовтня 2018 року відмовлено ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_3, у видачі свідоцтв про право на спадщину на спадкове майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у зв`язку з ненаданням оригіналів правовстановлюючих документів на нерухоме майно (а. с. 228, т. 1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.