Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 524/7706/17
провадження № 61-3128св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності.
Позов обґрунтований тим, що02 березня 2013 року між сторонами шлюб розірвано. За час шлюбу вони придбали кв. АДРЕСА_1 та автомобіль марки "Toyota", модель "Corolla 1.6", 2008 року випуску. Вказана квартира придбана згідно з договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Васильченко О. Б., приблизно у 2001-2002 роках. Автомобіль придбаний за спільні кошти в кредит, 19 червня 2008 року зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .
Після розірвання шлюбу сторони домовились, що поділ спільного майна подружжя буде проведено після досягнення повноліття сином ОСОБА_3 . На надіслану позивачем ОСОБА_1 заяву-пропозицію від 02 серпня 2017 року про добровільний розподіл майна відповідач не відреагував.
Позивач просила поділити майно, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_1, як подружжю. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частини автомобіля марки "Toyota", модель "Corolla 1.6", 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований у Кременчуцькому відділі реєстраційно-екзаменаційної роботи 19 червня 2008 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2018 року позов задоволено частково. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 . У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 320,00 грн.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вважала, що її права як власника порушені у серпні 2017 року у зв`язку з неотриманням згоди ОСОБА_2 добровільно поділити майно після отримання ним письмової пропозиції про добровільний поділ майна, а тому строки звернення до суду позивач не пропустила.
Відмовивши в позові в частині поділу автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіля немає у зв`язку з його реалізацією.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 жовтня 2018 року скасовано. У позові відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.
Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що строк позовної давності необхідно відраховувати з дати реєстрації розірвання шлюбу, тобто з 02 березня 2013 року, оскільки шлюб між сторонами було розірвано 17 жовтня 2003 року в судовому порядку до набрання чинності СК України. Відповідач заявив про застосування позовної давності, позивач не надала суду заяву про наявність причин пропущення позовної давності та їх поважність.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, просила скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що шлюбні відносини між сторонами припинені з серпня 2003 року, оскільки у 2003 році сторони посварилися, проте пізніше помирилися і продовжили проживати як одна сім`я до 2012 року.
Позивач вважає, що підтвердженням спільного проживання сторін є квитанції про сплату коштів із сімейного бюджету з 2008 року до 2010 року за кредитним договором, який виданий на придбання автомобіля, та спільні фотографії.
Позивач вважає, що про порушення свого права дізналася 02 серпня 2017 року, оскільки на заяву-пропозицію щодо добровільного поділу майна відповідач не відреагував. Тому відсутні підстави для застосовування наслідків пропуску позовної давності.
Касаційна скарга не містить доводів у частині відмови у позові про поділ автомобіля марки "Toyota", модель "Corolla1.6", 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим.
Аргументи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу, поданий через адвоката Лазоренка О. В., мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач звернулася до суду з пропуском позовної давності, на підтвердження того, що ОСОБА_1 дізналася про порушене право лише в 2017 році належних та допустимих доказів вона не надала.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що08 січня 1999 року сторони уклали шлюб.
За час шлюбу відповідач уклав договір купівлі-продажу, згідно з яким придбав квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 19 грудня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Васильченко О. Б.
У червні 2008 року відповідач придбав автомобіль марки "TOYOTA", модель "COROLLA", номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, 2008 року випуску.
Відповідно до інформації з Територіального сервісного центру 5342 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Полтавській області, автомобіль марки "TOYOTA" модель "COROLLA", номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3, 18 січня 2018 року перереєстровано на нового власника ОСОБА_4 на підставі договору, укладеного у суб`єкта господарювання ПП "Авто-старт-плюс" від 17 січня 2018 року № 6987/18/000243.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17 жовтня 2003 року, шлюб між сторонами розірвано. Реєстрація розірвання шлюбу проведена Автозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області 02 березня 2013 року.
02 серпня 2017 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу заяву-пропозицію про добровільний поділ майна. Отримавши цю заяву 09 серпня 2017 року, відповідач не вчинив дій, які б свідчили про його згоду здійснити поділ спільного майна.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно зі статтею 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України (чинного на час придбання сторонами квартири) (далі - КпШС України) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.