Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 761/29591/15-ц
провадження № 61-12609св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ємельянова Ксенія Вікторівна, Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Дворніцьким Олександром Борисовичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ємельянова К. В. (далі - приватний нотаріус Ємельянова К. В.), Чотирнадцята київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 у віці 68 років. У Чотирнадцятій київській державній нотаріальній конторі відкрито спадкову справу після померлої.
27 січня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Ємельяновою К. В., згідно з яким майно, а саме: кв. АДРЕСА_1 за цією ж адресою, кв. АДРЕСА_2 , заповіла ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що заповіт не відповідав внутрішній волі спадкодавця, тому підлягає визнанню недійсним. Вказував, що спадкодавець хворіла на рак підшлункової залози. 02 лютого 2015 року її прооперовано, вона проходила курс хіміотерапії, що також могло впливати на фізичний та психологічний стан спадкодавця.
З січня 2015 року стан померлої різко погіршився, разом із відповідачем вона поїхала до приватної клініки, де проходила необхідні процедури. Саме в цей час відповідач, не попередивши позивача, повіз матір до приватного нотаріуса з метою складення заповіту. Перед цими подіями мати бажала укласти договір дарування свого майна по 1/2 частині кожному сину, однак договір не був укладений у зв`язку із реєстрацією в квартирі неповнолітньої дитини, тому дійсна воля заповідача полягала в тому, щоб діти успадкували майно в рівних частках.
Позивач просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 27 січня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Ємельяновою К. В., зареєстрований за № 131.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не надав доказів того, що на момент складання заповіту ОСОБА_3 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Висновок експертів викликає сумнів, оскільки він зроблений на неповно досліджених доказах.
Відомості з клініки "Інновація" не можна вважати належним та допустим доказом. Незважаючи на відповідну ухвалу суду, суд першої інстанції не допитав співробітників приватної клініки "Інновація", які самоухилися від прибуття в судове засідання, що призвело до істотних порушень у забезпеченні доказової бази позивача, отже до неповноти судового розгляду справи.
При складанні висновку експерт не врахував пояснення ОСОБА_5, який підтвердив той факт, що померла важко хворіла, у зв`язку з чим не могла самостійно рухатися.
Суди не врахували пояснення ОСОБА_5, ОСОБА_6, які підтвердили той факт, що померла важко хворіла, приймала сильнодіючі знеболювальні препарати і проходила курс хіміотерапії, тому не могла керувати своїми діями.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновок ОСОБА_7, який має ступінь кандидата медичних наук, вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності "судово-психіатрична еспертиза" стосовно висновку судово-психіатричної експертизи від 23 червня 2017 року № 401. У резолютивній частині висновку ОСОБА_7 зазначено, що висновок судово-психіатричної експертизи від 23 червня 2017 року № 401 стосовно ОСОБА_3 складений з істотними порушеннями нормативних та медичних вимог.
Відмова суду апеляційної інстанції провести за клопотанням позивача повторну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу є необгрунтованою та необ`єктивною.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 68 років померла ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є рідними синами померлої ОСОБА_3
27 січня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Ємельяновою К. В., згідно з яким майно, а саме: кв. АДРЕСА_1 за цією ж адресою, кв. АДРЕСА_2, заповіла ОСОБА_2 .
Згідно з висновком експерта від 23 червня 2017 року № 401 ОСОБА_3 за своїм психічним станом на момент складання заповіту 27 січня 2015 року будь-яким психічним розладом не страждала, за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову є визнання заповіту недійсним з тих підстав, що на момент складання заповіту ОСОБА_3 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки тяжко хворіла.
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 202 ЦК України).
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Верховний Суд зазначає, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право відповідно до закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.