Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 760/11151/16-ц
провадження № 61-2277св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "38 відділ інженерно-технічних частин",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року у складі судді Усатова І. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "38 відділ інженерно-технічних частин" (далі - ДП "38 ВІТЧ") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що 11 січня 2014 року між ним та ДП "38 ВІТЧ" було укладено контракт (строковий трудовий договір) про призначення його на посаду охоронника 2-го загону ДП "38 ВІТЧ" по охороні орендованого адміністративного приміщення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України"), розташованого по вулиці Хрещатик, 7/11 у місті Києві, на строк до 31 грудня 2014 року. 01 січня 2015 року дію контракту було продовжено ще на один рік - до 31 грудня 2015 року. Після закінчення строку вказаного договору він продовжував працювати на займаній посаді. Однак наказом ДП "38 ВІТЧ" від 04 квітня 2016 року його було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки всупереч положенням частини третьої статті 40 КЗпП України вищевказаний наказ був виданий в період його тимчасової непрацездатності. Крім того, після закінчення строку договору трудові відносини фактично тривали і жодна зі сторін не вимагала їх припинення, а отже, дія договору була продовжена на невизначений строк. Також роботодавець не попередив його про звільнення. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним наказ про звільнення; поновити його на посаді охоронника 3-го розряду ДП "38 ВІТЧ"; стягнути з відповідача на свою користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 45 057,60 грн та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 знав про укладення з ним саме строкового трудового договору та погодився з його умовами. Звільнення позивача на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України проведено з дотриманням вимог чинного законодавства. Спір між сторонами в цій справі виник не з приводу звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а з підстав припинення строкового трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України), у зв`язку з чим норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються. У свою чергу, відповідачем надано докази того, що трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи та умов її виконання, а також постійного укладення строкових трудових договорів. За відсутності підстав для поновлення позивача на роботі не підлягають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, які є похідними.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами контракту від 01 грудня 2015 року № 06, власноручно вносив відповідні відомості до нього. Вказаний трудовий договір укладався строком до 04 квітня 2016 року з усіма, без виключення, особами, що були задіяні в охороні об`єкта. Отже, позивача було прийнято на роботу до ДП "38 ВІТЧ" на підставі частини другої статті 23 КЗпП України.
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 вересня 2017 року - без змін.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що згідно з умовами договору про закупівлю послуг з охорони об`єктів НАК "Нафтогаз України" від 30 грудня 2014 року № 14/144976/14, укладеного між ДП "38 ВІТЧ" та НАК "Нафтогаз України", послуги охорони об`єктів надавалися у визначений період, а саме з 01 січня 2015 року по 04 квітня 2016 року, зокрема і об`єкту офісного приміщення по АДРЕСА_1, де працював ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам статті 23 КЗпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір в такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку із закінченням строку. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли подавав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. В той же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Встановивши, що звільнення позивача відбулося без порушення вимог трудового законодавства, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.
30 липня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року з підстав наявності істотних для справи обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (пункт 1 частини другої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що після ухвалення рішення судом першої інстанції та набрання ним законної сили, 12 листопада 2017 року на його адресу від НАК "Нафтогаз України" надійшов лист від 08 листопада 2017 року № 3-446-17, в якому містилася інформація про термін дії договору про закупівлю послуг з охорони об`єктів НАК "Нафтогаз України" від 30 грудня 2014 року № 14/144976/14 (зі змінами та доповненнями від 29 грудня 2015 року та від 25 березня 2016 року), укладеного між ДП "38 ВІТЧ" та НАК "Нафтогаз України". Також додано копії вказаного договору та додаткових угод нього. Зі змісту отриманих документів йому стали відомі обставини, які є істотними для справи. Зокрема, в період з січня по квітень 2016 року НАК "Нафтогаз України" та ДП "38 ВІТЧ" вносили зміни і доповнення до договору від 30 грудня 2014 року № 14/144976/14, в тому числі двічі продовжували строк його дії. За таких обставин до укладеного з ним строкового договору від 01 січня 2015 року також мали вноситися відповідні зміни або доповнення щодо терміну його дії з 01 січня по 27 березня та з 28 березня по 04 квітня 2016 року. Оскільки між сторонами в цій справі додаткові угоди або новий контракт не укладалися, після 01 січня 2016 року він продовжував працювати на займаній посаді, то з цього часу строковий трудовий договір від 01 січня 2015 року набув статусу безстрокового. Вважає, що договір від 01 січня 2015 року з підробленим терміном дії з 01 січня 2015 року по 04 квітня 2016 року було укладено роботодавцем з порушенням вимог трудового законодавства, а саме: без належних на те умов для його складання, визначених частиною другою статті 23 КЗпП України. Надавши недостовірні пояснення з приводу фактичних обставин справи, сторона відповідача ввела суд в оману. Отже, його звільнення з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним. Під час апеляційного та касаційного перегляду справи вказані обставини (докази) судами не досліджувалися і до уваги не бралися, позаяк на момент розгляду апеляційної скарги вони не були відомі йому та апеляційному суду, а Верховним Судом ухвалою від 17 січня 2019 року у приєднанні та розгляді цих доказів було відмовлено з мотивів того, що відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні. Крім того, за фактом підробки документів (строкового трудового договору) 05 березня 2019 року слідчим відділом Південного відділення поліції Кам`янського відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Південне ВП Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області) відкрито кримінальне провадження № 12019040780000335 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів) Кримінального кодексу України (далі - КК України). Також за фактом грубого порушення законодавства про працю при його звільненні з роботи слідчим відділом Південного ВП Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження від 27 травня 2019 року № 12019040780000756 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172 (грубе порушення законодавства про працю) КК України. На думку заявника, вказані обставини повністю спростовують факти, які були покладені місцевим судом в основу свого рішення.
У заяві про перегляд рішення місцевого суду за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 також просив поновити пропущений ним строк для звернення до суду із вказаною заявою, посилаючись на те, що 14 листопада 2017 року він подавав до Верховного Суду клопотання про приєднання до матеріалів справи письмових доказів, а саме: відповіді НАК "Нафтогаз України" від 08 листопада 2017 року № 3-446-17, договору від 30 грудня 2014 року № 14/14497/14 та додаткових угод до нього. Лише 29 січня 2019 року він дізнався, що ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено. Крім того, навіть за умови подання ним цієї заяви у передбачений законом строк суд першої інстанції не зміг би її розглянути протягом тридцяти днів, як цього вимагає стаття 429 ЦПК України, оскільки до 17 січня 2019 року матеріали справи перебували у Верховному Суді. Об`єктивною та поважною причиною не подання ним до суду заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами вважає й те, що тривалий час (з грудня 2017 року по липень 2019 року) правоохоронні органи не приймали законних рішень про відкриття кримінальних проваджень за фактом підробки роботодавцем офіційного документа (строкового трудового договору) та грубого порушення законодавства про працю під час його звільнення. У зв`язку з цим він був вимушений оскаржувати бездіяльність слідчих у вищих інстанціях та в суді, які також зволікали з прийняттям законних рішень. Лише після внесення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінальних правопорушень та зібрання ним всіх необхідних документів стало можливим звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 в поновленні процесуального строку для подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року за нововиявленими обставинами залишено без розгляду.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 пропущений встановлений пунктом 1 частини першої статті 424 ЦПК України тридцятиденний строк на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та не наведено достатніх і обґрунтованих причин поважності пропуску цього строку.
Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, оскільки наведенні ОСОБА_1 причини пропуску строку на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не можна вважати поважними та такими, що об`єктивно перешкоджали йому своєчасно звернутися із вказаною заявою до суду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 30 серпня 2019 року і постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його клопотання про поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, і направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він пропустив строк на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з поважних причин. По-перше, в період з вересня 2017 року по січень 2019 року матеріали цієї справи перебували у Верховному Суді, а тому навіть за умови подання ним вказаної заяви у передбачений законом строк, суд першої інстанції не зміг би її розглянути протягом тридцяти днів, як цього вимагає стаття 429 ЦПК України. По-друге, неодноразові необґрунтовані відмови та безпідставне зволікання правоохоронних органів із внесенням до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення роботодавцем кримінальних правопорушень також унеможливило своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. Суди попередніх інстанції безпідставно не врахували поважність вказаних обставин, особливу важливість для нього цієї справи та його процесуальну добропорядність, зокрема вчинені ним систематичні і послідовні дії, які пов`язані з підготовкою цієї заяви для подання до суду.