Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 759/13185/18
провадження № 61-14178св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва", Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Мороза Ігоря Миколайовича на ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року у складі судді Гуля В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2018 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва") і Комунальне підприємство "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" (далі - КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва") звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, посилаючись на те, що відповідачі є наймачами квартири АДРЕСА_1 та споживачами житлово-комунальних послуг, які надавали позивачі, зокрема з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачами обов`язку щодо оплати вказаних послуг в них за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2015 року утворилася заборгованість перед КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" (з урахуванням інфляційний втрат та 3 % річних) в розмірі 81 494,06 грн, а за період з 01 березня 2015 року по 30 квітня 2018 року - перед КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" - в розмірі 10 989,73 грн. Враховуючи викладене, комунальні підприємства просили стягнути солідарно з відповідачів на користь кожного з них заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у вказаному розмірі.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року у складі судді Ул`яновської О. В. позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 10 989,79 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь на користь КП "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду в Святошинському районі міста Києва" заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 81 494,06 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку з оплати послуг, які він фактично отримав. Оскільки відповідачі несвоєчасно та не в повному обсязі оплачували надані їм підприємствами комунальні послуги, то позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, 02 березня 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Мороз І. М. подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому посилався на те, що суд першої інстанції розглянув справу у спрощеному провадженні без виклику сторін. Відповідач ОСОБА_3 не отримував ухвалу про відкриття провадження у справі або судову повістку про її розгляд. Наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення було вручене не особисто ОСОБА_3 (відповідна графа не заповнена), а іншій невідомій йому особі, що проставила однотипний підпис " ОСОБА_3 " за всіх відповідачів, в тому числі й за тих, яких вже давно немає в живих ( ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_6). Крім того, ще до подання позову ОСОБА_4 змінила прізвище на " ОСОБА_4 ". При цьому в розпорядженні місцевого суду була витребувана ним же інформація про те, що у спірній квартирі, крім ОСОБА_3, були зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Мороза І. М. на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з поданням апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судову повістку про розгляд справи 12 листопада 2018 року (день ухвалення рішення місцевим судом) отримав член сім`ї ОСОБА_3, що підтверджується поверненим до суду повідомленням про вручення поштового відправлення. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. В такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання. Оскільки ОСОБА_3 знав про існування спору, то відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою його представника на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У вересні 2020 року представник ОСОБА_3 - адвокат Мороз І. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження), посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції обмежив право заявника на доступ до правосуддя. ОСОБА_3 не був повідомлений місцевим судом про розгляд цієї справи, оскільки жодних повісток не отримував, що є підставою для поновлення строку навіть після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення було вручене не особисто ОСОБА_3 (відповідна графа не заповнена), а іншій невідомій йому особі, що проставила однотипний підпис " ОСОБА_3 " за всіх відповідачів. При цьому за адресою, на яку було надіслано ухвалу про відкриття провадження, не лише відсутні члени сім`ї ОСОБА_3, а й взагалі не проживали його родичі з прізвищем " ОСОБА_3 ", про що свідчить витребувана місцевим судом інформація з реєстру територіальної громади міста Києва. Про існування рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 листопада 2018 року ОСОБА_3 дізнався лише зі змісту виконавчого листа, який у лютому 2020 року надійшов за місцем його роботи, після чого одразу вжив заходів для отримання копії вказаного акту правосуддя та подання апеляційної скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
19 жовтня 2020 року справа № 759/13185/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вказаним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").
Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії").
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 277, частин першої, другої статті 278 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Встановлено, що ухвалою судді Святошинського районного суду міста Києва від 23 серпня 2018 року було відкрито провадження в цій справі і вирішено провести її розгляд 12 листопада 2018 року об 11 год. 05 хв. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а. с. 30).
Супровідними листами суду першої інстанції від 23 серпня 2018 року копії вказаної ухвали були надіслані учасникам справи в цей же день, зокрема відповідачам - за адресою: квартира 52, вулиця Чорнобильська, 3 місто Київ (а. с. 31-33).
Згідно з абзацом першим пункту 99 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, в редакції, чинній на час розгляду справи місцевим судом, рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.
Отже, поштове відправлення вважається таким, що отримане адресатом, і у випадку його вручення повнолітньому члену сім`ї.
Поверненими до суду рекомендованими повідомленнями підтверджується, що 18 вересня 2018 року вищезазначені поштові відправлення були вручені не відповідачам (відповідна графа не заповнена), а іншій особі, яка поставила підпис " ОСОБА_3 " (а. с. 35-38).
Згідно з інформацією з реєстру територіальної громади міста Києва, наданою 23 серпня 2018 року Комунальним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр" на запит місцевого суду, у квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 29).