Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 759/14328/18
провадження № 61-9322св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Військова частина польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 рокуу складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доВійськової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України про стягнення коштів, посилаючись на те, що він перебував на військовій службі у званні підполковника на посаді офіцера відділу зведеного планування та контролю матеріально-технічного забезпечення Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України. Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 21 квітня 2016 року № 167, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", його звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я), з правом носіння військової форми. Наказом командира Військової частини польова пошта В0331 (по стройовій частині) від 05 травня 2016 року № 114 його знято з речового постачання частини та постановлено виплатити грошову компенсацію в розмірі 39 052,26 грн за недоотримане речове майно у зв`язку із звільненням з лав Збройних Сил України. Йому виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 31 437,07 грн, а 7 615,19 грн (податок з доходів фізичних осіб - 18 % та військовий збір - 1,5 %) - утримано протиправно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просивстягнути з Військової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України на свою користь грошову компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 7 615,19 грн, 3 % річних за весь період несплати основної суми боргу - 530,77 грн, інфляційні втрати - 1 964,72 грн, а всього 10 110,68 грн.
В запереченні на позовну заяву військова частина А0139 Міністерства оборони України зазначила, що позов подано з метою ухилення від сплати податків, тому, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, просила відмовити в задоволенні позову.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року у складі судді Петренко Н. О. позов задоволено. Стягнуто з Військової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у зв`язку з утриманням сум податку на доходи фізичних осіб з грошової компенсації в сумі 7 615,19 грн, 3 % річних у розмірі 530,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 964,72 грн, а всього 10 110,68 грн. Стягнуто з Військової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, щопозов ОСОБА_1 доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для його задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина А0139 Міністерства оборони України оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційну скаргу військової частини А0139 Міністерства оборони України задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України про стягнення коштів закрито.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в цій справі спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу, та суб`єктом владних повноважень, тому він є публічно-правовим і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. При цьому суд послався на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2-а-3097/2007 (провадження № 11-695апп18), про те, що військова служба є публічною службою. Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 161/13250/17 (провадження № 14-173цс18), про те, що неотримання особою речового майна (військової форми, одягу) за час проходження служби та під час звільнення в запас, а також відповідної компенсації за це майно, стало причиною позбавлення права власності позивача, зокрема володіти, користуватися й розпоряджатися об`єктом власності (грошовими коштами), а отже, звернення позивача до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди та стягнення грошової компенсації за недоотримане речове майно спрямоване на відновлення його майнового стану (порушеного права власності та ліквідації збитків, заподіяних його інтересам), на захист якого спрямовані засоби та норми, визначені саме цивільним і цивільним процесуальним законодавством. Тому звернення позивача до Військової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України з вимогами про стягнення грошової компенсації за неотримане військовослужбовцем речове майно не є підставою для розгляду спору в порядку цивільного судочинства. Позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є похідними і їх вирішення залежить від висновку про підставність заявлених вимог про стягнення суми грошової компенсації за неотримане речове майно.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
13 травня 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він вже звертався до адміністративного суду з таким самим позовом до Військової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України про стягнення коштів за недоотримане речове майно, однак постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2018 року апеляційну скаргу Військової частини польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України задоволено частково, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2018 року скасовано і закрито провадження у справі № 826/16708/16 з посиланням на те, що зазначений спір є цивільно-правовим і захист його порушеного права має здійснюватися в порядку цивільного судочинства. Закриваючи провадження в цій справі, суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що спір між сторонами є публічно-правовим і не врахував правових висновків, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц (провадження № 14-62цс18).
У липні 2019 року військова частина А0139 Міністерства оборони України подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, зазначивши про її законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Святошинського районного суду міста Києва.
05 липня 2019 року справа № 759/14328/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що на підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 21 квітня 2016 року № 167, відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті, підполковника ОСОБА_1 , офіцера відділу зведеного планування та контролю матеріально-технічного забезпечення Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України, звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я), з правом носіння військової форми одягу.
Наказом командира Військової частини польова пошта В0331 (по стройовій частині) від 05 травня 2016 року № 114 підполковника ОСОБА_1, військовослужбовця військової частини А0880, знято з речового постачання частини та постановлено виплатити грошову компенсацію за недоотримане речове майно у зв`язку із звільненням з лав Збройних Сил України.
За довідкою Військової частини польова пошта В0331 Міністерства оборони України від 04 травня 2016 року № 35/1126 підполковнику ОСОБА_1 належало до видачі речове майно на загальну суму 39 052,26 грн.
Згідно з роздавальною відомістю на виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно військової частини А0880 за жовтень 2016 року підполковник ОСОБА_1 отримав 31 437,07 грн, а відраховано 7 615,19 грн, з яких 7 029,41 грн - податок з доходів фізичних осіб та 585,78 грн - військовий збір.
В цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства і відповідачем зазначив Військову частину польова пошта В0331 (військова частина А0139) Міністерства оборони України. Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення компенсації за неотримане речове майно, ОСОБА_1 посилався на те, що право на отримання такого майна або грошової компенсації він набув під час проходження військової служби, однак при звільненні зі служби відповідач не здійснив з ним повного розрахунку.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе таку складову як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
01 вересня 2005 року набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.