Постанова
Іменем України
13 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 266/3497/17
провадження № 61-20899св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Друга Маріупольська державна нотаріальна контора Приморського району,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Баркова В. М., Биліни Т. І.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Друга Маріупольська державна нотаріальна контора Приморського району, про визнання недійсними договорів дарування частин житлового будинку та частини земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування вона є власником 33/50 часткидомоволодіння АДРЕСА_1 і земельної ділянки за цією ж адресою. Після смерті доньки вона залишилась проживатив будинку сама та,враховуючи свій похилий вік, а також стан здоров`я, погодилась на пропозицію онука ОСОБА_2, по забезпеченню її доглядом, харчуванням та утриманням будинку іземельної ділянки в належному стані. Замість цього онук запропонував підписати відповідний договір у нотаріальній конторі, куди відвіз позивачау хворобливому стані на початку липня 2015 року. Після підписання договору ОСОБА_2 забрав документи та відвіз її додому. На її прохання надати копію договору, щоб вона мала можливість з ним ознайомитись, він відмовив, пославшись на свою зайнятість. Протягом кількох місяців він відвідував її, допомагав, та згодом припинивце робити, пояснивши, що вона йому подарувала своє майно і він не зобов`язаний їй допомагати, та має намір її виселити. Про існування договору дарування вона не знала, та, насправді, хотіла або скласти заповіт, або укласти договір довічного утримання. Але відповідач, скориставшись її похилим віком та станом здоров`я, ввів в оману, не повідомивши про природу укладеного договору, текст якого вона не читала, та не розуміла, який документ вона підписала.
Таким чином,просила визнати недійсними договори дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки, а також скасувати державну реєстрацію права власності за вказними договорами.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 цілком свідомо, добровільно, повністю розуміючи суть угод і правові наслідки своїх дій, уклала договори дарування належного їй нерухомого майна, для чого особисто готувала документи, і матеріалами справи установлено, що вона не помилялась щодо істотних обставин вчиненого правочину.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 серпня 2019 року скасовано; позов задоволено частково; визнано недійсними договір дарування від 08 липня 2015 року № 2-571 33/50 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який посвідчено нотаріусом Царьовою І. В. і який підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано недійсними договір дарування від 08 липня 2015 року № 2-572 33/50 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1, який посвідчено нотаріусом Царьовою І. В. і який підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08 липня 2015 року; в задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на час укладення договору дарування позивачу виповнилось 79 років, у зв`язку із похилим віком ОСОБА_1 мала потребу у догляді і сторонній допомозі. Також ОСОБА_1 є інвалідомІІ групи. Спірний будинок є єдиним житлом позивача, іншого житла остання не має. З моменту укладення оспорюваного правочину позивач продовжувала проживати та проживає на даний час у будинку, на який претендує відповідач, фактична передача будинку відповідачу так і не відбулася, отже, дане майно не вибуло із фактичного володіння та користування позивача. Враховуючи вказані обставини, що мають значення для справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що під час укладення оспорюваних договорів волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Позивач діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто вона помилялася щодо правової природи правочину.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вважає, що постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача і його представника, про час, дату і місце розгляду його не було повідомлено.
Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу
У січні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просила касаційну скаргу відхилити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належали 33/50 частини житлового будинку та земельної ділянка площею 0,0606 га, кадастровий номер 1412300000:02:001:0029, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Мати відповідача, ОСОБА_4, вона ж донька ОСОБА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із договорами дарування від 08 липня 2015 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 33/50 частини житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 1412300000:02:001:0029, які розташовані на АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 .
Згідно довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 02 лютого 2017 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.