Постанова
Іменем України
12 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 758/12922/17
провадження № 61-134св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегі суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року позивач звернувся до суду з вимогами про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири, придбаної позивачем у ОСОБА_2 .
Позов мотивований тим, що 17 липня 2013 року між ним і відповідачем ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ОСОБА_2 продав, а позивач купив зазначену квартиру.
У порушення умов договору відповідач ОСОБА_2 на момент звернення позивача до суду продовжує проживати в квартирі, чим порушує права позивача як власника квартири. Разом з ОСОБА_2 у квартирі фактично проживають й інші відповідачі по справі.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2019 року в задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту проживання відповідачів у вказаній квартирі. За таких умов він повинен був звертатися до суду з вимогою не про виселення осіб, які там фактично не проживають, а з вимогою про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов про виселення задоволено, виселено з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 без надання їм іншого жилого приміщення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідачі не проживали в спірній квартирі, не ґрунтуються на матеріалах справи.
Під час розгляду справи стороною відповідачів надано до суду відзив як на позовну заяву, так і на апеляційну скаргу. Хоча у вказаних відзивах містяться посилання на недостатність доказів у справі щодо проживання відповідачів у спірній квартирі, у той же час жодного чіткого твердження про те, що відповідачі у квартирі не проживають, відзиви не містять. Таким чином фактично твердження позивача відповідачами не спростовуються.
Крім того, на підтвердження своїх посилань позивач надав до суду довідку форми № 3 від 25 жовтня 2014 року, що видана Комунальним підприємством "Нивки" на ім`я позивача, відповідно до якої відповідачі зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 . При цьому, незважаючи на те, що в матеріалах справи міститься й інша довідка вказаного органу від 11 липня 2013 року, довідка від 25 жовтня 2014 року датована пізнішою датою, що хронологічно є ближчою до дати звернення позивача з позовом до суду.
Зважаючи на те, що позивач на підтвердження своїх вимог надав до суду докази проживання відповідачів у квартирі, а відповідачі натомість не лише їх не спростували, але й фактично прямо не заперечили тверджень позивача, підстави для критичного ставлення до позиції позивача у суду першої інстанції відсутні.
Позивач є власником спірного майна, придбав його за відповідним договором у відповідача ОСОБА_2, який при укладенні правочину надав інформацію про відсутність прав третіх осіб (у тому числі малолітніх і неповнолітніх дітей) на зазначену квартиру, а також підтвердив такі обставини відповідними документами, у той же час після продажу квартири разом із своєю сім`єю відмовився її звільнити, порушивши цим права позивача.
Оскільки право власності на спірну квартиру набув позивач на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2, зважаючи на те, що відповідачами не надано до суду доказів на підтвердження правомірності та законності їх вселення і проживання у спірній квартирі після її придбання ОСОБА_1, то відповідачі продовжують проживати у спірній квартирі без достатніх правових підстав, тому підлягають виселенню відповідно до статті 116 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).
За статтею 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо виселення дитини у справі має брати участь орган опіки та піклування, який здійснює своє представництво шляхом надання суду письмового висновку щодо розв`язання спору, сформованого серед іншого й на підставі результатів обстеження умов проживання дитини. Під час апеляційного розгляду справи від органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації судом був витребуваний висновок з цього приводу. З отриманого висновку вбачається, що орган опіки та піклування на вимогу суду провів відповідну перевірку умов проживання малолітньої ОСОБА_4 та встановив, що у спірній квартирі наявні речі малолітньої дитини, у тому числі шкільне приладдя, і створені умови для її проживання і виховання. Орган опіки та піклування вважає, що виселення ОСОБА_4 із спірної квартири не відповідає її інтересам.
Враховуючи той факт, що вищезазначений висновок органу опіки та піклування фактично містить лише посилання на норми закону та декларативне твердження про те, що він ґрунтується на зібраних матеріалах, поясненнях батьків і висловлених думках членів комісії, без безпосереднього наведення таких даних і фактичних обґрунтованих заперечень по суті предмета розгляду, такий висновок є необґрунтованим. Зважаючи на те, що місцем проживання малолітньої дитини є місцем проживання її батьків, у той час як у її батьків відсутнє право на проживання у квартирі, що є предметом спору, відсутні підстави для проживання в квартирі малолітньої ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
03 січня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у вищезазначеній справі, просив скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Також відповідач просив зупинити дію постанови апеляційного суду з посиланням на те, що її виконання вплине на права відповідачів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 . Задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії судового рішення, зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що є недоведеним проживання відповідачів у квартирі. Апеляційний суд, приймаючи постанову, помилково виходив з того, що факт реєстрації місця проживання є тотожним фактичному проживанню відповідачів. Довідка про реєстрацію місця проживання відповідачів не є належним і достатнім доказом фактичного проживання відповідачів.
Апеляційний суд послався на те, що відповідачі визнали факт проживання у квартирі позивача, що суперечить матеріалам справи.
Резолютивна частина постанови містить помилки в імені одного з відповідачів, що свідчить про поверхневий аналіз апеляційним судом обставин справи.
Апеляційний суд протиправно витребував висновок органу опіки та піклування щодо виселення малолітньої дитини, оскільки такий орган не був учасником справи, а також відповідного клопотання від учасників справи не надходило.
Позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки позивач не ставив питання про те, щоб визнати відповідачів такими, які втратили право на проживання у квартирі. Крім того, стаття 116 ЖК України, на яку послався суд, містить санкції за правопорушення. Відповідних доказів позивач не надав. Належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні власністю. Рішення суду про виселення не передбачає зняття осіб з реєстраційного обліку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
17 липня 2013 року між ОСОБА_2 як продавцем і ОСОБА_1 як покупцем укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_1 зареєстровано у встановленому законодавством порядку, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відповідно до довідки форми № 3 від 11 липня 2013 року в квартирі АДРЕСА_1 мешканці не зареєстровані.
Згідно з довідкою форми № 3 від 29 жовтня 2014 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають відповідачі. Особовий рахунок на квартиру оформлений на позивача.
У матеріалах справи містяться вимоги позивача від 03 листопада 2014 року та 05 червня 2017 року, адресовані відповідачам, з вимогою виселення з квартири.
Відповідно до відповідей на запити суду про місце реєстрації відповідачів ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 з 2017 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, а до 2017 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; дані про місце реєстрації ОСОБА_4 по м. Києву відсутні.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Подільської РДА за наслідками перевірки умов проживання малолітньої ОСОБА_4 встановлено, що у спірній квартирі наявні речі малолітньої дитини, в тому числі шкільне приладдя, а також створені умови для її проживання і виховання. Орган опіки та піклування вважає виселення ОСОБА_4 із спірної квартири таким, що не відповідає її інтересам.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Доводи касаційної скарги про незаконність постанови апеляційного суду є безпідставними.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
За статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.