Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 201/15881/14-ц
провадження № 61-22850св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року у складі судді Черновського Г.В. і постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Демченко Е.Л. Куценко Т.Р., Макарова М.О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що позивач зареєстрована та проживає в неприватизованій квартирі АДРЕСА_2 .
Разом з позивачем у вказаній квартирі зареєстрований ОСОБА_2, її колишній чоловік.
З березні 1989 року ОСОБА_2 у квартирі не з`являється, де відповідач мешкає та перебуває позивачу невідомо.
Позивач послалась на те, що вона не має бажання сплачувати за житлово-комунальні послуги за людину, яка 25 років у квартирі не проживає, що підтверджується доказами.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, визнано ОСОБА_2 таким, який втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не проживає у вказаній квартирі з березня 1989 року, де мешкає зараз позивачу не відомо, залишається у ній формально зареєстрованим, квартирну плату не вносить і комунальні послуги не сплачує. Викладене підтверджується відповідним актом. Відповідач відсутній за адресою: АДРЕСА_2 понад строки встановлені частиною 1 статті 71 Житлового кодексу України (далі - ЖК України).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач довела належними та допустимими доказами факт відсутності відповідача за місцем проживання понад встановлені законодавством строки, а доводи апеляційної скарги не спростовують даний факт.
Під час розгляду апеляційної скарги відповідач сам зазначив, що у спірній квартирі не проживає з 1990 року, рахунки за житлово-комунальні послуги не сплачує. Зазначав, що вони з позивачем вирішили спірну квартиру здавати в оренду, втім жодних доказів цьому не надає.
Відповідач втратив інтерес до спірної квартири, що останнім не спростовано. Він був відсутній у квартирі постійно, а не періодично, а тому судом першої інстанції правильно встановлено тривале непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув дану справу без його участі, чим порушив його право на участь у судовому засіданні при судовому розгляді, що позбавило його можливості під час судового розгляду справи надати пояснення, доводи та звернути увагу суду на ті аргументи, які могли бути важливими для правильного вирішення справи, є необґрунтованими. Заявник реалізував надані йому законом процесуальні права під час розгляду справи апеляційним судом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 грудня 2019 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2015 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, просив суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не був повідомлений належним чином судом першої інстанції про судовий розгляд справи, що позбавило відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права.
Відповідач з 90-х років не проживав у спірній квартирі, оскільки з позивачем вони домовилися здавати її. Кошти за оренду отримувала позивач, утримуючи за їх рахунок квартиру. Це можуть підтвердити свідки.
Під час вирішення таких справ суд має ретельно дослідити обставини справи (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц).
Відповідач вважає, що домовленість про передання квартири в оренду є поважною причиною його непроживання в ній понад 6 місяців. Відповідач вважає квартиру своєю власністю та не бажав її позбутися.
Суди порушили статтю 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме право власника володіти, користуватися, розпоряджатися власністю, на що не впливають місце проживання власника та місце знаходження його майна.
Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном (стаття 391 ЦК України). Члени сім`ї власника набувають право користування його житлом.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім`ї власника права користування житлом.
ЖК України передбачає визнання особи такою, яка втратила право користування жилим приміщенням, у випадку її відсутності без поважних причин у житлі понад 6 місяців, а ЦК України - понад 1 рік. Суд першої інстанції застосував норми ЖК України, при цьому посилаючись і на ЦК України, хоча зазначені норми стосуються різних за предметом вимог і правовідносин, що мають різні підстави.
Апеляційний суд порушив права відповідача, не викликавши до суду свідків, щодо допиту яких відповідач заявив клопотання. Перший з цих свідків - ОСОБА_3 є свідком позивача. Апеляційний суд не вирішив це клопотання, порушивши право відповідача на справедливий судовий розгляд.
Відповідач не має іншого житла, у тому числі на праві власності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_2 .
У зазначеній квартирі зареєстрований колишній чоловік позивача - ОСОБА_2