Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 463/5924/14-ц
провадження № 61-45429св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Дундар І. О., Карпенко С. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
за позовом про виселення:
позивач - публічне акціонерне товариство акціонерно-комерційний банк "Львів",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про виселення,
за позовом про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу, актів, свідоцтва:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство акціонерно-комерційний банк "Львів", Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, приватне підприємство "Нива-В.Ш.",
за позовом про визнання недійсним договору іпотеки:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - публічне акціонерне товариство акціонерно-комерційний банк "Львів",
третя особа - ОСОБА_3
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2017 року у складі судді: Леньо С. І.,та постанову апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2014 року АТ АКБ "Львів" (далі також - банк) звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 грудня 2009 року Личаківським районним судом м. Львова ухвалено рішення про задоволення вимог АТ АКБ "Львів", яким стягнуто з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитними договорами на загальну суму 1 273 455,11 грн. Рішення набрало законної сили і виданий на його підставі виконавчий лист було пред`явлено до виконання у Личаківський ВДВС ЛМУЮ. Державним виконавцем проведено опис і арешт майна боржника, а саме квартири АДРЕСА_1, яка до того ж перебувала у іпотеці згідно договору іпотеки від 28 березня 2008 року і на яку рішенням апеляційного суду Львівської області від 18 червня 2012 року звернуто стягнення. В процесі виконання рішення суду, спеціалізованою організацією було проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - предмета іпотеки. Однак торги, які були призначені на 26 грудня 2012 року не відбулись у зв`язку з відсутністю купівельного попиту. За пропозицією державного виконавця, листом від 04 січня 2013 року позивач виявив бажання залишити за собою вищезазначене майно боржника за початковою ціною, яка становить 317 726,00 грн шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, і згідно акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. ОСОБА_1 надсилалась вимога про добровільне, разом з неповнолітнім сином та іншими мешканцями звільнення спірної квартири, однак ця вимога залишилась проігнорованою. Такими своїми діями відповідачі порушують права банку як власника, і з метою захисту цих прав у спосіб виселення відповідача разом з сином із спірної квартири, вимушений звернутись до суду.
АТ АКБ "Львів" просило:
виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
У грудні 2014 року ОСОБА_1 пред`явила позов до АТ АКБ "Львів", Личаківського ВДВС ЛМУЮ, правонаступником якого є Личаківський відділ державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Філії 14 Приватного підприємства "Нива-В.Ш." про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу, актів, свідоцтва.
Позов мотивований тим, що прилюдні торги проводились в процесі примусового виконання рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого прилюдні торги слід було проводити згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження", за яким у разі не реалізації майна на прилюдних торгах проводиться його уцінка та призначаються повторні прилюдні торги. Всупереч вимогам такого законодавства, державний виконавець запропонував стягувачу придбати майно за початковою ціною одразу після того, як не відбулись перші прилюдні торги. Державним виконавцем безпідставно застосовано до спірних правовідносин вимоги Закону України "Про іпотеку", оскільки на примусовому виконанні перебувало рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не про звернення стягнення на предмет іпотеки, що виключає можливість застосування Закону України "Про іпотеку" до спірних правовідносин. Наслідок порушення порядку проведення прилюдних торгів є визнання їх недійсними, що в свою чергу на підставі статті 216 ЦК України, тягне за собою недійсність всіх наступних документів, оформлених за результатами прилюдних торгів, зокрема протоколу проведення прилюдних торгів, акту про реалізацію предмета іпотеки, акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, свідоцтва про право власності від 04 грудня 2013 року та витягу про державну реєстрацію прав.
ОСОБА_1 просила визнати:
проведені 26 грудня 2012 року прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки такими, що проведені з порушенням вимог закону;
недійсним та скасувати протокол проведення прилюдних торгів по реалізації арештованого майна (предмета іпотеки) № 142525 від 11 лютого 2013 року;
недійсним та скасувати акт головного державного виконавця Личаківського ВДВС ЛЛМУЮ від 12 лютого 2013 року про реалізацію предмета іпотеки - квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;
недійсним та скасувати акт головного державного виконавця Личаківського ВДВС ЛМУЮ про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 12 лютого 2013 року;
недійсним свідоцтво № 1249 від 04 грудня 2013 року, видане АТ АКБ "Львів" про право власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 та скасування реєстрації права власності.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13 січня 2015 року вказаний позов об`єднано в одне провадження з позовом АТ АКБ "Львів" про виселення.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до АТ АКБ "Львів" про визнання недійсним договору іпотеки.
Позов мотивований тим, що 28 березня 2008 року між нею та АТ АКБ "Львів", правонаступником якого є ПАТ АКБ "Львів" в якості забезпечення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором від 28 березня 2008р. укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . На час укладення кредитного та іпотечного договорів перебувала у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_3, з яким спільно проживала та вела спільний побут, у зв`язку з чим майно, в тому числі квартира, яка є предметом іпотеки вважається спільно сумісною власністю подружжя. Розпорядження таким майном, в тому числі шляхом укладення договору іпотеки можливе виключно після отримання письмової згоди іншого з подружжя, однак такої згоди третя особа ОСОБА_3 не надавав, що є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір іпотеки, укладений між АТ АКБ "Львів", правонаступником якого є АТ АКБ "Львів" та ОСОБА_1 від 28 березня 2008 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова 24 лютого 2015 року вказаний позов об`єднано в одне провадження з позовами АТ АКБ "Львів" про виселення та ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу, актів, свідоцтва.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2017 року позов АТ АКБ "Львів" задоволено.
Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, яка належить АТ АКБ "Львів" на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 04 грудня 2013 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В позові ОСОБА_1 до АТ АКБ "Львів", Личаківського відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області, приватного підприємства "Нива-В.Ш." про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу, актів, свідоцтва відмовлено.
В позові ОСОБА_1 до АТ АКБ "Львів", третя особа ОСОБА_3, про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 14 грудня 2009 року Личаківським районним судом м. Львова ухвалено рішення про задоволення позовних вимог АТ АКБ "Львів" та стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами на загальну суму 1 273 455,11 грн, в тому числі заборгованості за кредитним договором від № 2008s7777 від 28 березня 2008 року в розмірі 867 568,99 грн. На підставі рішення суду від 14 грудня 2009 року, Личаківським районним судом м. Львова 18 березня2010р. видано виконавчий лист, який пред`явлено до виконання до Личаківського ВДВС ЛМУЮ, правонаступником якого є Личаківський ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області. Після пред`явлення згаданого рішення до виконання, рішенням апеляційного суду Львівської області від 18 червня 2012 року звернуто стягнення за договором іпотеки від 28 березня 2008 року, укладеним між ЗАТ АКБ "Львів", правонаступником якого є АТ АКБ "Львів" та ОСОБА_1, а саме: квартиру загальною площею 53,5 кв. м, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 для забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору № 2008s7777 від 28 березня 2008 року в сумі 867 568,99 грн шляхом проведення прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 899 683,00 грн. В процесі примусового виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ АКБ "Львів" заборгованості по кредитному договору на загальну суму 1 277 095,11 грн, державним виконавцем 04 жовтня 2012 року проведено опис й арешт квартири АДРЕСА_1 . Торги відносно квартири АДРЕСА_1, призначені на 26 грудня 2012 року не відбулись у зв`язку з відсутністю купівельного попиту, після чого стягувачу запропоновано скористатись правом придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Банк, як іпотекодержатель, виявив бажання залишити майно боржника за собою шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок початкової ціни майна, яка становить 317 726,00 грн. У справі яка розглядається рішенням суду стягнуто заборгованість в тому числі за кредитним договором, виконання якого забезпечувалось договором іпотеки, що давало державному виконавцю підстави застосувати до спірних правовідносин норми статті 45, 49 Закону України "Про іпотеку" після того, як перші прилюдні торги були визнані такими, що не відбулись, внаслідок чого правові підстави для задоволення позову про визнання прилюдних торгів недійсними відсутні. Доказів про те, що стороною позивача за позовом про визнання прилюдних торгів недійсними реалізовувалось право на оскарження результатів оцінки, проведеної в процесі виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять, як і не містять доказів про те, що ринкова вартість квартири на момент її реалізації становила 899 683 грн - ту ціну, яка визначена в рішенні суду, або ж доказу що вартість квартири на рівні 317 726 грн, за якою було реалізовано предмет іпотеки є значно заниженою, та відбулося порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, що відповідно до висновків Верховного Суду України є головною умовою при вирішенні даної категорії справ. Суд першої інстанції при відхиленні посилань представника позивача на правові висновки Верховного Суду України, висловлені у справах 6-449цс15, 6-200цс14, 6-199цс14 (а. с. 27 - 51) про неможливість застосування Закону України "Про іпотеку" під час виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, вважав за необхідне відступити від таких висновків. Крім того, від таких висновків відступив Верховний Суд України, про що зазначив в своїй ухвалі від 19 жовтня 2016 року, яка винесена у справі № 463/3250/14ц.
Суд першої інстанції зазначив, що одночасно роз`яснює позивачу за цим позовом, що особа права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника - постанова Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року № 6-1111цс16. Натомість, передача державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна в рахунок погашення боргу, постанова, прийнята державним виконавцем у результаті цієї процедури, та складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не можуть визнаватися недійсними на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину за статтями 203, 215 ЦК України - постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1655цс16.
Суд першої інстанції при відмові в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним вказав, що позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Згідно мотивів цього позову, ці особи на момент укладення договору іпотеки перебували у фактичних шлюбних відносинах. За змістом пункту 1.3 договору іпотеки предмет іпотеки набуто у власність іпотекодавцем на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2008р., тобто в день підписання оскаржуваного договору, а згідно пунктом 1.5 іпотекодацець засвідчив, що предмет іпотеки в тому числі не обтяжений правами третіх осіб і не є часткою. Матеріали справи взагалі не містять доказів перебування позивача та третьої особи у фактичних шлюбних відносинах під час укладення спірного договору. Тому, в задоволенні позовних вимог належить відмовити у зв`язку з його безпідставністю, а не у зв`язку з його пред`явленням після спливу позовної давності.
При задоволенні позовних вимог банку про виселення суд першої інстанції зазначив, що в справі № 6-197цс16 Верховний Суд України зробив висновок, що при ухваленні судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Відповідно до пункту 1.2. кредитного договору від 28 березня 2008 року кредит надається для споживчих потреб, а саме для придбання нерухомості та її ремонту. Предмет іпотеки, відповідно до пункту 1.2 іпотечного договору набутий у власність ОСОБА_1 у день отримання кредиту та у день підписання договору іпотеки, що з огляду також на спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, свідчить про можливість виселення відповідачів із займаного житла, адже доказів про те, що квартира придбана не за рахунок кредиту матеріали справи не містять. Тому, позов ПАТ АКБ "Львів" підлягає до задоволення в повному обсязі шляхом виселення як відповідача ОСОБА_1, так і її сина ОСОБА_2, який станом на дату ухвалення рішення є повнолітнім.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2017 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства "Нива-В.Ш." про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу, актів, свідоцтва скасовано. Провадження у справі в цій частині вимог закрито.
В іншій частині рішення Личаківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щовисновки суду про те, що процедура звернення стягнення на предмет іпотеки в процесі виконання рішення суду про стягнення суми відповідає вимогам закону з посиланням на відповідні норми закону та практику суду касаційної інстанції, розбіжності у якій було усунуто у постанові Верховного Суду України у справі № 463/3250/14, як підставу для відмови у позові ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними та ін., слід вважати вичерпними та достатніми та такими, що додаткового дублювання судом апеляційної не потребують. Тому суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками. Щодо доводів позивача ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, на що така не посилалась у суді першої інстанції, а саме стосовно того, що державним виконавцем безпідставно реалізовано спірну квартиру, хоча першочергово повинні були бути реалізовані належні їй автомобілі, то слід вказати про те, що спірні автомобілі на час проведення процедури реалізації спірної квартири перебували в розшуку (що не спростовано учасниками та вбачається із витягу з електронного державного реєстру виконавчих проваджень, оскільки виконавче провадження з виконання рішення суду про стягнення коштів з ОСОБА_1 знищене). При цьому один із автомобілів реалізований на погашення заборгованості за кредитними договорами. Стосовно позову ОСОБА_1 про визнання недійними договору іпотеки, то слід вважати, що у задоволенні такого судом першої інстанції теж обґрунтовано відмовлено з посиланням знову ж на відповідні норми закону та судову практику суду касаційної інстанції. Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги та не застосував строк позовної давності, як підставу для відмови у задоволенні обох позовів, який за обома позовами позивачем ОСОБА_1 пропущено, оскільки у задоволенні таких слід було відмовити за безпідставністю.
Апеляційний суд вказав, що зважаючи на правомірність набуття у власність позивачем за первісним позовом спірної квартири судом підставно задоволено і позов про виселення відповідачів ОСОБА_1 та її (на даний час повнолітнього сина) ОСОБА_2, як таких що перешкоджають позивачу у реалізації своїх правомочностей власника та ігноруванням вимоги про виселення. Посилання апелянта на практику суду касаційної інстанції про неможливість виселення відповідачів без надання іншого житла, є безпідставним, оскільки як вбачається із матеріалів справи та відповідачами не спростовано спірне житло було придбане за кредитні кошти. Доводи представника відповідача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції про те, що спірна квартира придбана за заощадження від заробітної плати, спростовуються доказами, що містяться у матеріалах справи, а саме договором іпотеки, кредитним договором, у яких вказано про те, що кредит відповідачці ОСОБА_1 було надано саме на придбання нерухомості та її ремонту, а крім цього кредитний договір укладено, квартира придбана позивачем та договір іпотеки укладено між банком та ОСОБА_1 в один день - а саме 28 березня 2008 року.
Апеляційний суд зазначив, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Філії 14 Приватного підприємства "Нива-В.Ш." про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу, актів, свідоцтва. Суд зобов`язаний закрити провадження у справі якщо ліквідовано юридичну особу, яка була однією сторін у справі (пункт 7 частини першої статті 205 ЦПК України, в редакції станом на час розгляду справи). Однак судом першої інстанції під час ухвалення рішення не враховано, що на час його ухвалення один із відповідачів у згаданому позові, а саме приватне підприємство "Нива-В.Ш." - ліквідоване, а саме дата запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи у відповідному державному реєстрі - 04 січня 2016 року. Відповідно суд не вправі був проводити розгляд справи в частині вимог до даного відповідача та ухвалювати рішення, а навпаки закрити провадження у справі. Зважаючи на вказане у цій частині оскаржене рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження. В іншій частині ж рішення як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, в якій просила оскаржені рішення в частині задоволення позову АТ АКБ "Львів" про виселення скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення про відмову в задоволенні позову, а оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання прилюдних торгів недійсними, визнання недійсними та скасування протоколу, актів, свідоцтва скасувати та передати справу у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при складанні як протоколу, так і окреслених актів були грубо порушенні приписи чинного законодавства, що дає підстави для визнання їх недійсними та скасування. Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Оскільки відчуження майна з прилюдних торгів належить до правочинів купівлі-продажу, такий правочин може визнаватися недійсним у судовому порядку з підстав, установлених частиною першою статті 215 ЦК України. Отже, дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину. Суди при розгляді справи (про визнання прилюдних торгів недійсними та скасування протоколу проведення прилюдних торгів та акту державного виконавця) неправильно застосували норми Закону України "Про виконавче провадження". Суди не врахували, що державний виконавець у ході виконання рішення суду про стягнення заборгованості зобов`язаний спочатку знайти та реалізувати грошові кошти на рахунках відповідача та рухоме майно, і лише після недостатності коштів від реалізації такого майна звертати стягнення на предмет іпотеки. Державним виконавцем порушено умови стягнення заборгованості на предмет іпотеки по рішенню про стягнення заборгованості, а саме: умова відсутності у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення. Суди не врахували, що житлове приміщення, яке надавалось для забезпечення кредиту не придбано за кредитні кошти та не застосували висновки Верховного Суду України щодо надання іншого житла у зв`язку з виселенням, а позов є передчасним, так як банк не дотримався вимог про повідомлення про виселення із займаної квартири.