ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 201/16208/17
провадження № 61-1774св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2018 року, постановлену у складі судді Федорищева С. С., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 28 листопада 2018 року, прийняту колегією у складі суддів:
Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про вселення.
В обґрунтування позову вказував, що з 11 вересня 2004 року до 25 квітня 2017 року перебував у шлюбі з відповідачем. За час шлюбу сторони за кредитні кошти купили квартиру
АДРЕСА_1 . Кредитний договір укладений із відповідачем, проте погашення заборгованості за ним сторони здійснювали разом.
У 2015 році відповідач фактично припинила з ним сімейні відносини та почала проживати у квартирі
АДРЕСА_2 , а він залишився проживати у спільній квартирі.
У жовтні 2017 року невідомі особи, посилаючись на укладення з
ОСОБА_2 договору оренди квартири, виселили його з квартири
АДРЕСА_1 .
Вважаючи незаконним його виселення, позивач просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року позов залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у даній справі використовує прийоми, які призводять до зволікання у розгляді справи, а саме з моменту звернення до суду з позовом намагається затягнути розгляд справи, посилаючись на кримінальне провадження, яке перебуває в органах досудового розслідування, не надаючи при цьому доказів. Суд першої інстанцій розцінив таку поведінку позивача як зловживання процесуальними правами та дійшов висновку про застосування правових наслідків недобросовісної поведінки сторони у справі і залишив позов без розгляду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року - без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про існування підстав для залишення без розгляду позовної заяви внаслідок зловживання позивачем процесуальними права.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи містять докази повторної неявки позивача в судове засідання за умови належного повідомлення та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, що вказує на існування правових підстав для залишення позову без розгляду за пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Апеляційний суд врахував, що неявка позивача у судові засідання спрямована на зловживання процесуальними правами та затягування розгляду справи, що призводить до порушення розумних строків її розгляду, з урахуванням того, що справа призначалась до розгляду неодноразово і лише двічі позивач був присутній у судовому засіданні
(22 листопада 2016 року, 16 березня 2018 року).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про існування правових підстав для залишення без розгляду його позову, оскільки він завчасно подав до суду першої інстанції заяву, в якій повідомив підстави для відкладення розгляду справи та причину неявки в судове засідання.
На думку заявника, його дії щодо кожного призначеного судом першої інстанції судового засідання відповідають нормам процесуального права, тому суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про зловживання процесуальними правами, оскільки ці дії направлені виключно на реалізацію таких прав.
Заявник вважає, що судами помилкового застосовано статті 223 та
257 ЦПК України, оскільки вказані норми не стосуються процесуальних обставин справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 17 серпня
2020 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про вселення.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 2 листопада 2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 22 листопада 2017 року, в якому позивач брав участь.
Судові засідання у справі призначались на 11 січня 2018 року, 9 лютого
2018 року, 16 березня 2018 року, 12 квітня 2018 року та 14 травня 2018 року.
Суди встановили, що ОСОБА_1 у вказані судові засідання не з`являвся, про час та дату проведення судових засідань повідомлений належним чином.