ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 260/196/19
адміністративне провадження № К/9901/9351/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В
суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану її адвокатом Лучинець Олександром Вацлавовичем
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя - Попко Я.С., судді: Сеник Р.П., Хобор Р.Б.)
у справі №260/196/19
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №06-19 від 31 січня 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту створює для неї загрозу повернення до країни громадянської належності, де їй загрожує небезпека, оскільки вона є донькою одного із засновників Партії ісламського відродження Таджикистану, яка переслідується владою Таджикистану. На підтвердження обґрунтованого побоювання переслідування за політичні погляди та релігійні переконання надала документальне підтвердження, а саме: лист Партії Ісламського Відродження Таджикистану, однак міграційна служба знехтувала наявними доказами. Тому просить визнати рішення про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, скасувати його та зобов`язати повторно розглянути питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
3. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 31 січня 2019 року №06-19 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову, якою в задоволенні позову відмовлено.
5. Не погодившись з постановою апеляційного суду, позивачка звернулася з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
6. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. Судами встановлено, що що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою Республіки Таджикистан, відповідно до національного паспорта НОМЕР_1 .
8. 8 серпня 2018 року позивач легально прибула літаком до України. 9 серпня 2018 року позивач звернулася до органу державної міграційної служби у Київській області із заявою -анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. До вказаної заяви позивачем додано лист (з перекладом) Партії Ісламського Відродження Таджикистану від 26 квітня 2018 року №00753/2018 щодо факту родинних зв`язків з одним із засновників ПІВТ, а саме: ОСОБА_2 .
9. Відповідно до заяви-анкети від 9 серпня 2018 року ОСОБА_1 вказала, що причиною її виїзду з країни постійного проживання були серйозні погрози для життя через те, що вона є донькою одного із засновників партії Ісламського Відродження та у зв`язку з чим вона та її сім`я переслідуються владою Таджикистану. Також вказала, що є членом партії Ісламського Відродження.
10. Із протоколу співбесіди позивача від 21 серпня 2018 року №2018КV0171 видно, що позивач повідомила, що виїхала із Таджикистану в 2015 році разом з дітьми до Туреччини. В 2017 році виїхала до Тегерану . В червні 2018 року позивач із сім`єю транзитом через Туреччину виїхала в Мінськ (Білорусь). Із Мінська позивач з сім`єю поїхали в м. Брест, на кордон з Польщею, однак у Польщу їх не пустили. 18 червня 2018 року вилетіли з Білорусії транзитом через Туреччину в Тегеран. 8 серпня 2018 року позивач разом із сім`єю легально прибули літаком в Україну та звернулися із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до управління ДМС України в Київській області. Підставою звернення до органу міграційної служба вказує те, що вона є донькою одного із засновників Партії Ісламського Відродження Таджикистану (ПІВТ) ОСОБА_4, який переслідується та знаходиться в розшуку Комітету Національної безпеки Таджикистану під номером 1133. В 2008 році її батько виїхав з Таджикистану. Зазначила, що вона є членом партії та що члени ПІВТ переслідуються в Таджикистані.
11. У зв`язку із зміною місця проживання з Київської області на Закарпатську область особову справу ОСОБА_1 взято на облік Головним управлінням ДМС в Закарпатській області.
12. 23 листопада 2018 року із позивачем проведено повторну співбесіду. Під час співбесіди позивач надала сімейні фотографії із зображенням батька - одного із засновників ПІВТ ОСОБА_4 .
13. Таким чином, позивач, як шукач притулку в Україні, свої побоювання пов`язує стати жертвою переслідувань з боку органів влади Таджикістану за політичні переконання, як член родини члена одного із засновників забороненої та визнаної екстремістською Партії ісламського відродження Таджикистану.
14. Відповідно до висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30 листопада 2018 року №2018КV0171 належність заявниці до членів сім`ї особи, яка є членом Партії ісламського відродження Таджикистану залишається недоведеним. Відтак, за результатами розгляду справи ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також статті 1 Женевської конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу 1967 року, статтями 2,3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зроблено висновок, що доцільно громадянці Республіки Таджикистан ОСОБА_1 та її неповнолітнім дітям відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
15. Рішенням ДМС України від 31 січня 2019 року №06-19 "Про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" відповідно до статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами розгляду особової справи №2018КV0171 громадянки Республіки Таджикистану підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, підтримуючи письмовий висновок ГУ ДМС в Закарпатській області ОСОБА_1та її малолітній дитині відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
16. Повідомленням ГУ ДМС в Закарпатській області №4.4/5 від 13 лютого 2019 року позивача повідомлено про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивачка звернулася з вказаним позовом до суду.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що позивачка на підтвердження фактичних даних, повідомлених під час процедури розгляду заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту надала наступні докази: оригінал паспорту; лист від представника ПІВТ щодо факту родинних зв`язків з одним із засновників ПІВТ, а саме ОСОБА_2 ; фотографії заявниці з батьком та відеозвернення батька ОСОБА_4 . Відповідно до листа голови Партії Ісламського відродження Таджикистану від 26 квітня 2019 року №00753/2018 ОСОБА_1, громадянка Таджикистану є донькою ОСОБА_2, одного із п`яти засновників ПІВТ. У вказаному листі також зазначено, що родичі активістів і членів ПІВТ переслідуються у Таджикистані.
19. Суд першої інстанції звернув увагу, що відповідачем факт родинних зв`язків позивача з одним із засновників ПІВТ не спростовано. В той же час, за відомостями МЗС України Верховний суд Таджикистану своїм рішенням від 29 вересня 2015 року заборонив ПІВТ та визнав її екстремістською та терористичною організацією. З того часу десятки активістів і членів ПІВИ були засуджені на десятки років ув`язнення. Слід зазначити, що у Таджикистані переслідуються не лише члени ПІВТ, але й родичі членів партії "за недонесення".
20. Проте, відповідачем не проаналізовано інформацію щодо ситуації у Таджикистані та не прийнято до уваги вищезазначені позиції з приводу біженців міжнародного суспільства. Відтак, проведений аналіз фактів щодо ОСОБА_1, її родинних зв`язків з членом Партії Ісламського Відродження Таджикистану, можливості її переслідування, інформації щодо країни походження та можливості повернення позивачки до Таджикистану є неповним та необ`єктивним.
21. Крім того, позивачка зробила реальну спробу обґрунтувати свою заяву, усі важливі факти, що були в її розпорядженні надані відповідачу, твердження заявниці є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за її справою. Позивачка подала свою заяву про міжнародний захист, як тільки дізналася про можливість подання такої заяви в Україні, не намагалася у незаконний спосіб перетнути кордон, отже її доводи заслуговують довіри, а відповідачем не доведено протилежного.
22. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 31 січня 2019 року № 06-19, відповідач не надав належну оцінку зазначеним позивачкою обставинам та наданим доказам, не проаналізував належним чином повідомлену заявником інформацію, а також не здійснив дій у межах своїх повноважень щодо перевірки фактів, викладених позивачкою, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
23. Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
24. Позивачкою не доведено жодного конкретного факту про можливі утиски щодо неї в країні походження, не надано фактів недозволеного поводження відносно себе або близьких членів сім`ї, не надано доказів причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.
25. Крім того, апеляційний суд зазначив про відсутність фактів, які б підтверджували можливість застосування до позивачки смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, або ж серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту.
26. Апеляційний суд дійшов висновку, що побоювання позивачки щодо її можливого переслідування в Республіці Таджикістан є її власними припущеннями, оскільки інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачкою, ґрунтується виключно на її особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження, позивачкою не надано відомостей про її утиски у країні походження та документів, які б підтверджували, що у неї склались умови, які зазначені у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
27. У своїй касаційній скарзі, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду скаржник вказує на незастосування судом при прийнятті рішення позиції Верховного Суду викладену в аналогічних справах.
28. Скаржник вважає, що апеляційний суд не в повній мірі застосував норми матеріального права, а ті норми матеріального права які застосував неправильно витлумачив, що призвело до необґрунтованого рішення.
29. Крім того, апеляційний суд не надав оцінки доводам та поясненням позивачки викладених у відзиві на апеляційну скаргу щодо неточностей на які посилався відповідач та надуманих висновків щодо підстав виїзду із Таджикистану і проживання у третіх країнах, і які апеляційний суд застосував при винесенні рішення.
30. Не дослідивши наявні докази та не правильно встановивши обставини справи апеляційний суд дійшов до помилкового висновку з урахуванням пункту 80 Керівництва УВКБ ООН, що позивач не має підстав для захисту за конвенційною ознакою "політичні переконання".
31. На думку скаржника суд апеляційної інстанції взагалі не взяв до уваги дискримінацію у Таджикистані, і побоювання позивачки переслідування та дискримінації, як жінки мусульманки, що є другою конвенційною ознакою "релігія".
32. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
33. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
34. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.