ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 810/2287/17
адміністративне провадження № К/9901/26632/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоль Компані" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року (головуюча суддя Панова Г.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Пилипенко О.Є., судді - Бєлова Л.В., Кузьмишина О.М.) у справі №810/2287/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейнфор", Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоль Компані" про визнання недійсним правочину,
установив:
У липні 2017 року Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кейнфор" (далі - ТОВ "Кейнфор") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Віоль Компані" (далі - ТОВ "Віоль Компані"), в якому просило визнати недійсним договір №2016/125 від 1 грудня 2016 року, укладений між ТОВ "Кейнфор" і ТОВ "Віоль Компані".
На обґрунтування позову податковий орган вказував, що вироком суду керівника ТОВ "Кейнфор" визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв`язку з чим вважає, що спірний договір, укладений між відповідачами, має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року, позов контролюючого органу задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, ТОВ "Віоль Компані" звернулося із касаційною скаргою, у якій просить скасувати прийняті судами рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що вирок суду, зміст якого покладений в основу оскаржуваних рішень, не стосується обставин укладення договору, про визнання недійсним якого подано даний позов, а також вчинених за його наслідками господарських операцій.
Крім того, на думку скаржника, саме статус фіктивного підприємства може свідчити про недодержання вимоги щодо відповідності правочину, укладеного таким підприємством, інтересам держави й суспільства, та бути підставою до його скасування в судовому порядку. Натомість, вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб-підприємців).
Також, звертає увагу, що позивачем не було надано судам попередніх інстанцій доказів здійснення податкового контролю за господарською діяльністю відповідачів, як-от направлення запиту про надання інформації та проведення податкової перевірки. Більш того, суди не дослідили зміст правочину, про визнання недійсним якого подано цей позов.
Окрім того, наголошує, що судами не надано правової оцінки доводам відповідача щодо довіреності ТОВ "Кейнфор" від 1 грудня 2016 року, якою директор товариства уповноважив ОСОБА_1 на підписання договору про надання послуг від 1 грудня 2016 року №2016/125.
У відзиві на касаційну скаргу податковий орган заперечує проти доводів ТОВ "Віоль Компані", просить залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні й обґрунтовані. На противагу доводам касаційної скарги вказує, що вирок суду стосовно директора ТОВ "Кейнфор" ОСОБА_1 є належним доказом недійсності спірного правочину, оскільки містить обставини, які безпосередньо стосуються справи, яка розглядається. Крім того, зазначає, що довіреність, про яку вказує скаржник, та яка видана на ім`я ОСОБА_1, - жодним чином не підтверджує підписання спірного правочину саме ним.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що 1 грудня 2016 року між ТОВ "Віоль Компані" (замовник) та ТОВ "Кейнфор" (виконавець) укладено договір про надання послуг №2016/125.
За умовами договору виконавець зобов`язується за завданням замовника надати інформаційно-консультаційні послуги з питань митного законодавства, у порядку та на умовах, визначених цим договором. До складу даних послуг належить: надання актуальної інформації про зміни в законодавстві, участь у складанні декларацій та інших документів, перевірка документів, що подаються до митних органів та інше.
На виконання умов договору ТОВ "Кейнфор" було виписано податкові накладні. Крім того, представником ТОВ "Віоль Компані" до суду надано копії платіжних доручень, у яких отримувачем зазначено ТОВ "Кейнфор". Призначення платежів за вказаними платіжними дорученнями зазначено як "оплата за інформаційно-консультаційні послуги" згідно з договором №2016/125 від 1 грудня 2016 року.
При дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що документи від імені ТОВ "Кейнфор" вони були підписані директором товариства ОСОБА_1, про що свідчать його підписи та печатка товариства.
Поряд із тим, судами встановлено, що вироком Печерського районного суду міста Києва від 17 травня 2017 року у справі №757/22807/17-к, який набрав законної сили 20 червня 2017 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205-1 КК України.
Згідно з вироком ОСОБА_1, діючи умисно, вніс у документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації (перереєстрації) юридичної особи, завідомо неправдиві відомості, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 205-1 КК України.
20 квітня 2017 року між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 та обвинуваченим ОСОБА_1 укладено угоду про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаного вище злочину. Згідно з даною угодою "...прокурор та обвинувачений ОСОБА_1 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого за частиною першою статті 205-1 КК України, обвинувачений у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину в межах висунутого обвинувачення".
Як наслідок, з огляду на наявність вироку суду та установлені ним обставини, податковий орган звернувся із цим позовом про визнання недійсним договору №2016/125 від 1 грудня 2016 року, укладеного між ТОВ "Кейнфор" і ТОВ "Віоль Компані".
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
За приписами підпункту 20.1.30 пункту 20.1 частини 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Правовою підставою позову ГУ ДФС вказало частину третю статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсним правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то, при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами, - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина перша статті 228 ЦК України).
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.