ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 743/859/20
адміністративне провадження № К/9901/18761/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В
суддів: Жука А.В., Калашнікової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1, подану його адвокатом Блохіною Наталією Вікторівною
на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2020 року (головуючий суддя - Павленко О.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року (головуючий суддя - Собків Я.М., судді: Глущенко Я.Б., Черпіцька Л.Т.)
у справі №743/859/20
за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області
до громадянина Російської Федерації ОСОБА_1
про продовження строку затримання.
I. РУХ СПРАВИ
1. Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило продовжити строк затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на шість місяців.
2. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідача, згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 8 січня 2020 року, затримано з поміщенням його до ПТПІ з метою забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію терміном на шість місяців. Позивачем вживалися заходи щодо виконання рішення суду, в той час, неможливо ініціювати процедуру реадмісії за стандартною процедурою через відсутність співпраці відповідача та неодержання інформації з країни громадянської належності останнього щодо встановлення його особи.
3. Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 3 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року, позов задоволено. Продовжено строк затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на шість місяців.
4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
5. У відзиві на касаційну скаргу позивач, посилаючись на законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами встановлено, що згідно з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 8 січня 2020 року, відповідача затримано з поміщенням його до ПТПІ з метою забезпечення його передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію терміном на шість місяців.
7. З листа Чернігівського ПТПІ від 12 лютого 2020 року та заяви відповідача від 5 лютого 2020 року вбачається, що останній виявив бажання у сприянні його повернення до Республіки Грузія за власні кошти.
8. Відповідно до листа Консульського відділу Посольства Грузії в Україні від 8 червня 2020 року, надісланого у відповідь на запит представника позивача від 21 травня 2020 року, вбачається, що ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не вважається громадянином Грузії.
9. Позивачем 23 січня 2020 року направлялися листи до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства, а також 10 лютого 2020 року, 21 травня 2020 року, 18 червня 2020 року до Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні з інформацією про затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, та проханням у сприянні документуванні його сертифікатом на повернення до РФ.
10. З листа Консульського відділу Посольства Російської Федерації в Україні від 17 березня 2020 року вбачається, що для проведення перевірки про наявність у відповідача громадянства Російської Федерації необхідна його заповнена заява про згоду на обробку персональних даних і запитальний лист.
11. Відповідно до листів Чернігівського ПТПІ від 26 травня 2020 року, 9 червня 2020 року та актів від 29 січня 2020 року, 22 травня 2020 року, 9 червня 2020 року складених представниками Чернігівського ПТПІ, вбачається, що відповідач відмовився заповнювати анкету-заяву, визначену у Додатку №1 до Виконавчого протоколу про порядок реалізації Угоди між КМУ та Урядом РФ для оформлення проїзного документа для виїзду за межі території України з власних міркувань, в зв`язку з небажанням повертатися до Російської Федерації.
12. На час розгляду справи у суді першої інстанції, позивач не отримав інформації про належність відповідача до громадянства Російської Федерації, а також відомостей, котрі ідентифікують його особу.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог враховуючи, що ОСОБА_2, як особа, яка вчинила порушення законодавства України про правовий статус іноземців не має законних підстав для перебування на території України, свого становища в Україні не легалізував та не співпрацював під час процедури його ідентифікації.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
14. У своїй касаційній скарзі, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій скаржник зазначає, що суди не дослідили чи дійсно розпочато процедуру реадмісії та чи може така процедура бути застосована до відповідача.
15. Скаржник вказує, що апеляційний суд у своєму рішенні констатував, що позивачем не отримано інформації про належність відповідача до Російської Федерації. Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності статусу громадянства відповідача позивачем не надано. Позивач, доводячи даний факт посилався на пояснення самого відповідача. Однак, таких пояснень відповідач ніколи не надавав, у судових засіданнях такий факт заперечив. Крім того, позивачем за півроку не було зроблено відповідного запиту до консульства Російської Федерації з метою встановлення громадянства відповідача.
16. Таким чином, у разі відсутності доказів того, що відповідач є громадянином Російської Федерації, виключається можливість застосування до спірних відносин положень Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про реадмісію.
17. Про вказані обставини зазначалось як у суді першої інстанції так і в апеляційній, але суди вказаним обставинам відповідної юридичної оцінки не надали, як і не зазначили мотивів неврахування таких обставин, як доказів, що свідчать на користь відповідача.
18. Окрім цього, вказує на неврахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду викладеної у постановах від 7 лютого 2019 року (справа №308/8109/17) та від 19 липня 2019 року (справа №522/23102/17), мотивів відхилення таких пояснень у судовому рішенні не навели.
19. Разом з тим, позивачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували вчинення дій, передбачених Угодою про реадмісію та Виконавчим протоколом до неї, складеного за формою, зазначеною в Додатку №3 до Виконавчого протоколу.
20. Також позивачем не доведено того факту, що відповідач не співпрацював з позивачем. Навпаки, стороною відповідача надані документи, зокрема, заяви самого відповідача, в яких він просить сприяти його видворенню за власний кошт. Також, просив прискорити процедуру його видворення та готовий заповнити будь-яку анкету, але не Російської Федерації, оскільки в цій державі йому загрожує небезпека. Дані обставини залишились судом без належної уваги та мотивів неприйняття таких доводів. Суд незважаючи на те, що громадянство особи не підтверджено, процедура реадмісії нерозпочата, послався на необхідність заповнення відповідачем анкети Російської Федерації, що і було основною підставою для задоволення позовних вимог.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
21. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
22. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон №3773-VI).
24. Відповідно до частини першої статті 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.