ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
у справі № 805/3362/17-а (провадження № 11-330апп20)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В.В., Гриціва М. І., Золотнікова О.С., Князєва В. С., Єленіної Ж. М.
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу»(далі - ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу») до Офісу великих платників податків ДФС в особі Дніпропетровського управління офісу великих платників податків ДФС (далі - ОВПП ДФС, Управління ОВПП ДФС відповідно) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити дії.
У вересні 2017 року ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» звернулося до суду з позовом, у якому просило:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Управління ОВПП ДФС від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17, якою зобов`язано сплатити 26 515 000,49 грн боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування,
5 394 675,37 грн штрафу та 1 668 621,81 грн пені;
- зобов`язати Управління ОВПП ДФС зарахувати сплачені ПАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» із 1 січня 2016 року грошові кошти в рахунок погашення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування згідно з призначенням платежу;
- зобов`язати Управління ОВПП ДФС виключити з інтегрованої картки ПАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» 26 515 000,49 грн заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що ця вимога не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував вимогу Управління ОВПП ДФС про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2017 року № Ю-53-17; в іншій частині позову відмовив.
Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, виходили з того, що внесені Законом України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) зміни до статті 6 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) звільняють від сплати єдиного внеску суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції (далі -АТО); оскільки на час розгляду цієї справи Президент України не приймав указ про завершення проведення АТО, то період проведення АТО триває; відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов`язків платника єдиного внеску, в період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ОВПП ДФС подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при розгляді справи, просить скасувати ці судові рішення та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норми матеріального права - пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. У додаткових поясненнях до касаційної скарги контролюючий орган посилається на практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, яка, на його думку, підтверджує правильність його позиції.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 9 жовтня 2020 року на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду прийнято більшістю голосів та обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Наявність такої проблеми обґрунтовано тим, що згідно з наданою правовим управлінням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду інформацією на розгляді цього суду у 2020 році перебуває 51 справа, предметом спору в яких є оскарження вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та/або рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання платником єдиного внеску своїх обов`язків у період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО.
Окрім того, у судах розглядаються позови фізичних осіб, пов`язані з порушенням права на трудову пенсію, внаслідок несплати роботодавцями єдиного внеску на підставі пункту 9-3 (в подальшому 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. На переконання більшості, поширення пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема, на позивача, який є роботодавцем для більше ніж чотирьох тисяч осіб, є порушенням прав останніх на передбачену Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» трудову пенсію.
З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 4 листопада 2020 року прийняла до розгляду зазначену справу.
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
Так, приймаючи справу до розгляду, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що аргументи, викладені в касаційній скарзі, аналіз судових рішень у цій справі та у справах з подібними правовідносинами, а також мотиви, наведені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, дають підстави для висновку про обґрунтованість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
На нашу думку, згідно із частиною п`ятою статті 346 КАС відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Так, підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Лише за наявності таких умов справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Таке рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду прийнято більшістю голосів та обґрунтовано тим, що спірні в цій справі правовідносини містять виключну правову проблему, вирішення якої необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Наявність такої проблеми обґрунтовано тим, що згідно з наданою правовим управлінням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду інформацією на розгляді цього суду у 2020 році перебуває 51 справа, предметом спору в яких є оскарження вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та/або рішення про застосування штрафних санкцій за невиконання платником єдиного внеску своїх обов`язків у період із 14 квітня 2014 року до закінчення АТО.
Окрім того, у судах розглядаються позови фізичних осіб, пов`язані з порушенням права на трудову пенсію, внаслідок несплати роботодавцями єдиного внеску на підставі пункту 9-3 (в подальшому 9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI. На переконання більшості, поширення пункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, зокрема, на позивача, який є роботодавцем для більше ніж чотирьох тисяч осіб, є порушенням прав останніх на передбачену Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» трудову пенсію.
З огляду на викладене Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Однак, на нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку про прийняття справи до розгляду цим судом.
Для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однаков