Постанова
Іменем України
11 листопада 2020 року
місто Київ
справа № 753/11009/19 (№ 753/21770/14)
провадження № 61-1903св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Фармацевтична фірма "Дарниця",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фармацевтична фірма "Дарниця" на рішення Дарницького районного суду міста Києва 19 вересня 2019 року у складі судді Комаревцової Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2014 року Приватне акціонерне товариство "Фармацевтична фірма "Дарниця" (далі - ПрАТ "ФФ "Дарниця") звернулося до суду із позовом, у подальшому уточненим, про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 254 488, 92 грн заборгованості за укладеним договором та трьох відсотків річних відповідно до положень статті 625 ЦК України у сумі 22 883, 17 грн.
Позивач обґрунтовував позов тим, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року Закрите акціонерне товариство "Фармацевтична фірма "Дарниця" (далі - ЗАТ "ФФ "Дарниця), правонаступником якого є ПрАТ "ФФ "Дарниця", з однієї сторони, та ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2, уклали договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано у реєстрі за № 23123.
Відповідно до пункту 4 цього договору продаж здійснено за 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції складало 16 750, 00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору. Згідно із пунктом 5 договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору.
Обґрунтовуючи розмір заявлених позовних вимог, ПрАТ "ФФ "Дарниця" посилалося на встановлення його рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року у справі № 22-ц/796/2658/2013, яке набрало законної сили. Зокрема, зазначеним судовим рішенням встановлено, що за період з вересня 1995 року до вересня 2011 року за договором купівлі-продажу, укладеним між ЗАТ "ФФ "Дарниця" та ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2, проведені виплати на загальну суму 6 977, 00 дол. США з урахуванням курсу долара США до гривні на день здійснення платежів, заборгованість з оплати вартості квартири становить 9 773, 00 дол. США.
Посилаючись на те, що відповідач сплатила грошові кошти за договором у неналежному розмірі, оскільки сума боргу підлягала визначенню за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу, позивач просив позов задовольнити.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позову, зазначила, що договір не містить посилання на визначення обов`язку з оплати вартості квартири залежно від курсу будь-якої іноземної валюти. Вважала, що аналіз змісту договору купівлі-продажу відповідно до правил статті 213 ЦК України не дозволяє визначити зміст його умов про порядок здійснення розрахунку, а тому має застосовуватися принцип contra proferentem. На переконання відповідача, позивачем не доведено, що розрахунок за договором купівлі-продажу мав здійснюватися відповідно до курсу долара США. Вважала, що сплачена нею за весь час виконання укладеного між сторонами договору сума у розмірі 31 721, 00 грн є повним виконанням зобов`язання з оплати вартості квартири за договором купівлі-продажу.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа переглядалася судами першої та апеляційної інстанцій неодноразово.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року, позов залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верхового Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі
№ 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) про те, щоаналіз змісту договору купівлі-продажу свідчить, що правила, встановленні статтею 213 ЦК України, не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку. Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат.: verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party). Під час з`ясування порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, необхідно зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, за курсом Національного банку України, саме на день укладання договору купівлі-продажу. На момент виконання договору сторони дійшли згоди щодо відрахування із заробітної плати відповідача ОСОБА_1 коштів і зарахування сплачених нею сум за договором купівлі-продажу у гривні. У позивача не виникало претензій щодо невиконання умов договору. Доказів зміни ціни договору в установленому законом порядку позивачем не надано. Термін "умовна одиниця", вжитий в договорі як доповнення, без закріплення обов`язку виплачувати суми за договором купівлі-продажу в іншій валюті, не може автоматично після фактичного виконання договору купівлі-продажу квартири бути підставою для довільного тлумачення та застосування позивачем до відповідача санкцій. Правочин вчинено на момент перебування особи у трудових відносинах з підприємством, яке і на момент укладення правочину і станом на момент розгляду справи здійснює діяльність на території України, у м. Києві.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у січні 2020 року, ПрАТ "ФФ "Дарниця" просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року, сторони погодили, що вартість квартири буде сплачуватися покупцями за офіційним курсом національної валюти до долара США, установленим НБУ на день платежу. Заявник вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися частина друга статті 533 ЦК України, відповідно до якої належним виконанням зобов`язання за договором купівлі-продажу квартири необхідно вважати сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорі в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день платежу. Зазначає, що належним виконанням зобов`язання за договором необхідно вважати таку сплату суми у гривнях, яка розраховується, виходячи з еквіваленту вартості квартири, зазначеної у договорах в умовних одиницях, перерахованих у гривню за курсом долара США до гривні на день здійснення платежів. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій неповно з`ясували всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідили і не надали належної правової оцінки доказам у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У лютому 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу ПрАТ "ФФ "Дарниця", у якому ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2020 роre, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновків, по-перше, про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування правил статті 599 ЦК України, викладеного у раніше ухвалених постановах колегій суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження
№ 61-14291св18); по-друге, про необхідність уточнення та конкретизації правового висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2020 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Повертаючи справу на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновків, що відступлення від висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року у справі
№ 753/9563/14-ц (провадження № 61-16578св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 753/4078/17 (провадження № 61-14291св18), є неможливим до вирішення питання про відступлення від такого ж самого висновку, який викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), що не було ініційоване колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду та не може бути ініційоване самою Об`єднаною палатою. Питання про уточнення та конкретизацію висновків щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц (провадження № 14-211цс18), виходить за межі повноважень Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
IV.1. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року ЗАТ "ФФ "Дарниця" та ОСОБА_1, яка діяла від свого імені та від імені неповнолітнього сина ОСОБА_2, уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстровано у реєстрі за № 23123.
Згідно із пунктом 4 договору продаж здійснено за 31 721, 00 грн, що на момент здійснення операції складає 16 750, 00 умовних одиниць за курсом Національного банку України на день укладення договору.
Відповідно до пункту 5 договору покупці виплачують продавцю повну вартість квартири протягом п`ятнадцяти років з моменту укладення договору. До виплати покупцями продавцю повної вартості квартири на неї накладається заборона на відчуження. Після повного виконання покупцями зобов`язань з оплати вартості квартири, продавець письмово повідомляє про це до нотаріальної контори.
Суди вважали, що договір не містить посилання на визначення обов`язку з оплати вартості квартири в залежності від курсу будь-якої іноземної валюти. Також у договорі відсутній будь-який графік платежів, який повинна була виконувати відповідач залежно від курсу іноземної валюти і відсутній порядок здійснення розрахунку із корегуванням розміру періодичного платежу відповідно до курсу НБУ до іноземної валюти.
Відповідно до довідки від 01 грудня 2000 року № 11/6388, виданої головним бухгалтером ЗАТ "ФФ "Дарниця", станом на 30 листопада 2000 року сплачено 9 493, 68 грн у рахунок оплати вартості квартири
АДРЕСА_1 , придбаної згідно з договором купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року.
За змістом квитанції від 08 вересня 2011 року № ПН224 ОСОБА_1 сплачено на рахунок позивача 22 227, 32 грн за квартиру за договором
купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року.
Таким чином, судами встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу від 18 лютого 1997 року відповідачем внесений платіж у розмірі 22 227, 00 грн у рахунок сплати за квартиру 08 вересня 2011 року, а також грошові кошти у сумі 9 493, 68 грн, що разом складає 31 721, 00 грн.
Відповідно до матеріалів справи ПрАТ "ФФ "Дарниця" надало деталізований розрахунок заборгованості ОСОБА_1, ОСОБА_2 перед ПрАТ "ФФ "Дарниця", відповідно до якого заборгованість за договором купівлі-продажу станом на 14 червня 2017 року становить 9 773, 00 дол. США.
IV.2. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Щодо презумпції правомірності правочину
Верховний Суд врахував, що між сторонами виникли відносини з договору
купівлі-продажу квартири з умовою відстрочення оплати відповідачами за її придбання. ПрАТ "ФФ "Дарниця" звернулося до суду з позовом у зв`язку з неналежним виконанням відповідачами умов договору купівлі-продажу квартири, оскільки оплата за продану позивачем квартиру, на переконання позивача, здійснена не у тому розмірі, що відповідає тексту та змісту домовленості сторін.
Оскільки договір, з приводу виконання умов якого виник спір, укладено між сторонами у лютому 1997 року, тому чинність зазначеного договору як правочину, а також правила про визнання угоди недійсною мають визначатися відповідно до правил про угоди ЦК Української РСР.
У частинах першій та другій статті 4 ЦК Української РСР визначено, що цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов`язки. Відповідно до цього цивільні права і обов`язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до частини першої статті 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 224 ЦК Української РСР за договором
купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно з частиною першою статті 59 ЦК Української РСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.
У статті 169 ЦК Української РСР визначено, що грошові зобов`язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в радянській валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР.
За загальним правилом, реалізованим у ЦК Української РСР щодо недійсності угод, виключно суд наділений був повноваженням робити висновок про недійсність певного правочину (угоди), навіть у тому випадку, якщо недійсність такої угоди прямо передбачена положеннями закону.
Відповідно, кожна угода, укладена під час дії ЦК Української РСР та щодо якої цей Кодекс застосовується, але яка має вади щодо форми, змісту або інших її умов, вважатиметься чинною, допоки протилежне не буде встановлено і визнано рішенням суду.
Враховуючи, що угода сторін - договір купівлі-продажу квартири від 18 лютого 1997 року - не визнана недійсною судом протягом усього періоду часу з моменту її укладення до набрання чинності ЦК України, необхідно виходити з незапереченої презумпції її чинності та правомірності.
Таким чином, застосувавши презумпцію правомірності правочину, Верховний Суд зобов`язаний виходити з того, що сторонами у справі, яка переглядається, не заперечувалася у судовому порядку дійсність договору, він не визнавався недійсним за правилами ЦК Української РСР, умови виконання такого правочину тривалий період ніким не заперечувалися, допоки позивач не звернувся за захистом свого порушеного (невизнаного) права. Верховний Суд врахував, що умови такого правочину відповідають інтересам сторін, між якими існує спір лише з приводу тлумачення та виконання умови договору щодо оплати за продану річ.
Верховним Судом також враховано, що відповідачі не прагнули визнати договір недійсним, не наполягали на його недійсності, не намагалися ліквідувати правові наслідки укладення такого договору, хоча за ними завжди зберігалася правова можливість у разі визнання договору недійсним повернути придбану квартиру та, відповідно, вимагати повернення сплаченого ними. Договір не містить істотного дисбалансу у співвідношенні прав та обов`язків його сторін.
Щодо тлумачення умови договору про оплату вартості квартири в умовних одиницях за курсом Національного банку України
Отже, як встановлено, визнання правочину недійсним не є метою сторін договору. Спір стосується виключно тлумачення умов його пунктів 4 та 5 і визначення умов, за яких договір вважається виконаним. При цьому, договір може вважатися виконаним належним чином лише у разі виконання усіх умов договору, тобто вчинення таких дій, які відповідатимуть обом умовам договору щодо належного розміру оплати.
В оцінці законності вимог договору про оплату вартості квартири в умовних одиницях за курсом Національного банку України Верховний Суд врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 08 лютого 2017 року у справі № 6-1905цс16, відповідно до якого згідно зі статтею 169 ЦК Української РСР грошові зобов`язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в національній валюті. Вираження і оплата грошових зобов`язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтею 99 Конституції України та частиною першою статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, якщо інше не передбачено Декретом, іншими актами валютного законодавства.
Закон передбачає обов`язкове здійснення платежів на території України в національній валюті, однак він не забороняє використання в обчисленні розміру грошових зобов`язань іноземної валюти або інших розрахункових величин.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України
від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
Застосовуючи до спірних умов договору положення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Суд виходить з того, що правовідносини з виконання спірного договору між сторонами тривали, відповідно до них підлягають застосуванню правила статті 533 ЦК України.
За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду необхідно з`ясувати сутність такого визначення.
Чинне на момент вчинення договору купівлі-продажу законодавство України, що є актуальним для оцінки спірних правовідносин, передбачало, що, за загальним правилом, законним засобом платежу в Україні між її резидентами є українська гривня.
Погоджуючи умови договору, сторони домовилися, що валютою боргу є "умовні одиниці", а валютою платежу - національна валюта. При цьому необхідно розуміти, що валюта боргу - це валюта, у якій грошове зобов`язання виражене в договорі, а валюта платежу - це та валюта, в якій грошове зобов`язання може бути виконане.
Верховний Суд виходить з того, що подібна практика визначення валюти боргу в еквіваленті була поширеною, загальновідомою на момент вчинення правочину, а також новим законодавством України не заперечується її правомірність. Таким чином, з моменту набрання чинності ЦК України з 01 січня 2004 року відбулася "законодавча реабілітація" умови про визначення валюти боргу у зобов`язанні шляхом визначення еквівалента іноземної валюти, тобто відбулося законодавче визнання правомірності подібної практики у відносинах учасників цивільного обігу.
Верховний Суд має керуватися тим, що умови зазначеного договору купівлі-продажу були зрозумілими сторонам під час його укладення, оскільки про це не заявила жодна зі сторін, відповідачі прагнули настання усіх наслідків укладення такого правочину, а так само прагнули його виконання. Відповідно, воля набувачів була спрямована на придбання квартири з розстроченням оплати за її купівлю за ціною, визначеною у певній сумі в іноземній валюті (валюта боргу), та оплатою у національній валюті, розрахованою за офіційним курсом іноземною валюти до української гривні станом на день здійснення кожного такого платежу (валюта платежу).
Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
Істотне значення для оцінки умов укладеного договору має врахування соціально-економічних умов, за яких відбулося досягнення такої домовленості між сторонами:
1.1. Договір укладено в умовах інфляції, падіння курсу національної валюти до іноземних валют.
Зокрема, рівень інфляції в Україні за 1993 рік становив 10 256,0 %, за 1994 рік - 501, 0 %, за 1995 рік - 281, 7 %, за 1996 рік - 139, 7 %, за 1997 рік - 110, 1 %, за 1998 рік - 120, 0 %, за 1999 рік - 119, 2 %, за 2000 рік - 125, 8 %.
Курс національної валюти станом на початок року, у якому укладено зазначений договір купівлі-продажу, до долара США становив 189, 30 за 100 дол. США, станом на момент укладення договору купівлі-продажу (18 лютого 1997 року) - 185, 00, станом на кінець року укладення договору - 189, 70.
Наведене свідчить, що існувала об`єктивна необхідність врахувати інтереси кредитора у існуючому грошовому зобов`язанні.
1.2. Стало загальновідомим з метою обходу імперативного правила статті 169 ЦК Української РСР використання категорії "умовна одиниця" для позначення долара США у рекламних цілях та в умовах договорів.
Про такі тенденції в умовах гіперінфляції у своїх рішеннях зазначив й ЄСПЛ, зокрема у справі "Федоренко проти України" (від 01 червня 2006 року, заява № 25921/02). Відповідно до § 24 цього рішення заявник має вважатися таким, що має законні сподівання щодо прибутку відповідно до положення угоди про доларовий еквівалент, що може вважатися правом власності відповідно до положень статті 1 Першого протоколу, наданого йому за договором з Управлінням (Stretch v. The United Kingdom, N 44277/98, §§ 32-35, 24 липня 2003 року).
1.3. Використання еквівалента до іноземної валюти, переважно до долара США, стало поширеним для практики цивільного обороту, стало альтернативним способом забезпечення інтересів кредитора у грошових зобов`язаннях, особливо, коли момент передання проданої речі не збігався у часі з моментом отримання оплати за неї.
1.4. Співвідношення вартості предмета договору купівлі-продажу, визначеного в гривнях, до розміру, визначеного в умовних одиницях, свідчить про те, що умовною одиницею є саме долар США, оскільки відповідає курсу валют, встановленого НБУ станом на момент укладення договору купівлі-продажу (31 721, 00 грн / 16 750 умовних одиниць = 1, 8938). Наведене з відповідною похибкою відповідає курсові долара США до української гривні станом на початок 1997 року.