Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 442/5471/17
провадження № 61-157св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Жданової В.С., Ігнатенка В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Шеремети Н.О., Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до договору оренди від 26 грудня 2006 року вона є орендарем земельної ділянки площею 0, 0650 га, кадастровий номер 4621255400:01:002:0125, що розташована по АДРЕСА_1, на якій також розташовано нежиле приміщення загальною площею 83, 10 кв.м, яким вона відкрито користується більше десяти років.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1, посилаючись на вимоги статті 344 ЦК України просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0, 0650 га, кадастровий номер 4621255400:01:002:0125 та нежитлове приміщення загальною площею 83, 10 кв.м, які розташовані по АДРЕСА_1, за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2019 року у складі головуючого судді Гарасимків Л.І. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на земельну ділянку площею 0, 0650 га, кадастровий номер 4621255400:01:002:0125, що розташована у смт Меденичі Дрогобицького району Львівської області та нежитлове приміщення загальною площею 83, 10 кв.м, яке розташоване по АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю передбачених статтею 344 ЦК України підстав для набуття позивачем права власності на земельну ділянку та нежитлове приміщення за набувальною давністю.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року апеляційну скаргу Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області задоволено. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 травня 2019 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що підстави, установлені статтею 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення, яке є самочинним будівництвом, та на земельну ділянку, орендарем якої є позивач, за набувальною давністю відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовив задоволенні позовних вимог, не врахувавши, що позивач починаючи з 2006 року фактично, добросовісно, відкрито, безперервно володіла та користувалася земельною ділянкою, а починаючи з 2007 року добросовісно, відкрито та безперервно володіла нежитловим приміщенням, утримувала їх та підтримувала в належному стані, що свідчить про наявність усіх, передбачених статтею 344 ЦК України підстав для набуття нею права власності на спірну нерухомість за набувальною давністю. Крім того, з початку будівництва нежитлового приміщення жодних заперечень, заяв, претензій та скарг ні зі сторони селищної ради, ні з боку інших осіб, не надходило, що свідчить про відсутність факту порушення прав таких осіб. Під час проведення будівельних робіт були дотримані архітектурні, будівельні, санітарні та екологічні норми та правилами, проте через незнання закону, відсутність у позивача спеціальної освіти та нестачу коштів, таке будівництво здійснено за власні кошти без належно затвердженого проекту і без надання дозволу на початок проведення будівельних робіт та інших належно оформлених документів.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та доводи інших учасників справи
У поданому 06 квітня 2020 року відзиві Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на відсутність достатніх підстав для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на земельну ділянку, яка за умовами, укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, перебуває в її оренді, що взагалі виключає таку умову як добросовісне володіння чужим майном, та на здійснене на такій земельній ділянці самочинне будівництво.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що 26 грудня 2006 року між Меденицькою селищною радою Дрогобицького району Львівської області та ОСОБА_1, був укладений договір оренди землі, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва об`єкта торгівлі та громадського харчування, яка знаходиться на території Меденицької селищної ради Дрогобицького району Львівської області в межах населеного пункту смт Меденичі. Відповідно до пунктів 2, 3 договору в оренду передається земельна ділянка площею 0,065 га, на земельній ділянці відсутні споруди та будівлі.
Пунктом 6 договору оренди визначено, що цей договір укладено терміном на 25 років.
Отже, орендодавець Меденицька селищна рада Дрогобицького району Львівської області, як власник земельної ділянки, передала її в оренду позивачу, тобто майно, на яке просить визнати за собою право власності позивач за набувальною давністю, перейшло у її володіння на підставі угоди, зі згоди власника.
Відповідно до пункту 28 договору оренди землі від 26 грудня 2006 року орендар вправі зводити будівлі та споруди тільки після погодження з землевпорядними, архітектурно-містобудівними, пожежними, санітарними та природоохоронними органами.
ОСОБА_1 за відсутності будь-яких дозвільних документів здійснила на орендованій земельній ділянці будівництво нежитлової будівлі.
Даних про те, що позивач зверталася до органу місцевого самоврядування стосовно узаконення самочинно збудованого нежитлового приміщення, матеріали справи не містять.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з вимогами частини першої та другої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).