Постанова
Іменем України
16 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 450/1191/18
провадження № 61-3674св20
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Жданової В.С., Ігнатенка В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Зубрянська сільська рада Солонківської об`єднаної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2019 року у складі судді Мусієвського В.Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Ніткевича А.В., Бойко С.М., Копняк С.М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Зубрянської сільської ради Солонківської об`єднаної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 червня 2016 року є власником 3/8 частин жилого будинку АДРЕСА_1, 1/8 частина вказаного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 вересня 2016 року належить її брату ОСОБА_3 . Відповідач ОСОБА_2 є власником іншої Ѕ частини будинку АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 12 жовтня 2016 року.
Рішенням виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 13 лютого 2017 року № 427 відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,15 га, а рішенням № 599 від 02 серпня 2017 року затверджено проект землеустрою, та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 4623683300:01:001:2869 площею 0, 15 га для ведення особистого селянського господарства.
Вважає, що рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 599 від 02 серпня 2017 року прийнято з порушенням вимог чинного земельного законодавства, яке регулює питання передання земельної ділянки у власність, цільового призначення земель й цим рішенням порушено її охоронюваний інтерес. Генеральним планом села Зубра визначено частину території населеного пункту, що включає землі по АДРЕСА_1, як територію існуючої садибної забудови, що не враховано при ухваленні оскаржуваного рішення виконавчого комітету, унаслідок чого її фактично позбавлено права користування частиною присадибної земельної ділянки, на якій розташовано будинок, співвласником якого вона є.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 599 від 02 серпня 2017 року "Про затвердження проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у селі Зубра Пустомитівського району Львівської області" у повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 599 від 02 серпня 2017 року прийнято у відповідності до норм земельного законодавства та без порушень вимог щодо цільового призначення земельної ділянки. Крім того, права позивача, яка не зверталася до сільської ради щодо виділення їй земельної ділянки, на якій розташовано жилий будинок, співвласником якого вона є, й відповідачем таке питання не вирішувалося, а тому права ОСОБА_1 оскаржуваним рішенням не порушено.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 березня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, не мотивували відхилення або врахування кожного доказу окремо. Суди не надавши оцінки доказам сторони позивача, наводять лише доводи відповідача, які були викладені у відзиві на позовну заяву, натомість твердження сільської ради є помилковими, і суди погоджуючись із ними, припустилися помилки як у фактичних правовідносинах, так і у застосуванні закону. Так, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що до відповідача ОСОБА_2 на підставі договору дарування могло перейти тільки право користування забудованою частиною присадибної земельної ділянки, аж ніяк право користування землею для ведення особистого селянського господарства. Також суди не звернули уваги на ту обставину, що приватизація спірної земельної ділянки відбулася в прискореному порядку, після того як позивач та третя особа ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою та усунення перешкод у її приватизації, за таких обставин у сільської ради не було жодних законних підстав розглядати питання про надання частини присадибної ділянки, до вирішення по суті вказаного позову. Цілком очевидно, що сільська рада, як суб`єкт владних повноважень, до виключної компетенції якого належить вирішення земельних питань і питань планування забудови населеного пункту, при прийнятті оскаржуваного рішення діяла незаконно, чим порушила права позивача. Фактично відповідачі у спосіб, не передбачений законом, порушили охоронюваний законом інтерес позивача щодо способу використання земельної ділянки, що також залишилося поза увагою як суду першої так і апеляційної інстанції, які взяли до уваги лише доводи сторони відповідача, які не підтверджені належними і допустимими доказами. Судами при ухваленні оскаржуваних рішень не взято до уваги, що жилий будинок будинку АДРЕСА_1 не поділений між сторонами в натурі, має один реєстраційний номер, й відповідно його співвласники мають однакові права на присадибну земельну ділянку, яка є у спільному користуванні сторін. Проте після виділення відповідачу спірної земельної ділянки, неможливий справедливий поділ присадибної ділянки, що також свідчить про порушення прав позивача. Крім того, суд першої інстанції не дотримався вимог статті 12 ЦПК України та з огляду на заявлений позов і на предмет судового спору, не роз`яснив позивачу необхідність витребування в якості доказу проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу, без чого неможливо встановити дотримання всіх передбачених законом погоджень проекту землеустрою, а також об`єктивно з`ясувати факт врахування інтересів жителів територіальної громади і позивача при прийнятті оскаржуваного рішення. Наведене свідчить про те, що оскаржувані рішення є такими, що прийняті без дотримання принципів рівності та змагальності, без повного, достовірного і достатнього дослідження доказів, без витребування і огляду доказів, які є обов`язковими, виходячи з предмету даного спору.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 та третя особа - ОСОБА_3, після смерті батька ОСОБА_4 успадкували 3/8 частин та 1/8 частину відповідно, жилого будинку АДРЕСА_1, та отримали свідоцтва про право на спадщину.
Відповідач ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 12 жовтня 2016 року є власником Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 599 від 02 серпня 2017 року затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623683300:01:001:2869, у селі Зубра Пустомитівського району Львівської області.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.