Постанова
Іменем України
04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 500/8479/14-ц
провадження № 61-6049зпв18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - фермерське господарство "Стоянов А. А.",
розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства "Стоянов А.А." про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за заявою ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, про перегляд рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року у складі судді Баннікової Н. В., ухвали Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Панасенкова В. О., Парапана В. Ф., Драгомерецького М. М., та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року у складі колегії суддів:
Ткачука О. С., Висоцької В. С., Кафідової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фермерського господарства "Стоянов А. А." про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Позов мотивовано тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 2,71 га, розташована на території Новопокровської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 01 вересня 2014 року він уклав із фермерським господарством "Дінекс-Агро" договір оренди землі строком на 10 років. Проте в процесі державної реєстрації цього договору йому стало відомо про наявність договору оренди його землі, нібито, укладеного 04 січня 2011 року між ним та фермерським господарством "Стоянов А. А.".
Посилаючись на те, що він не укладав та не підписував договір оренди землі з фермерським господарством "Стоянов А. А." у зв`язку з вадами здоров`я та встановлення інвалідності першої групи з 22 серпня 2003 року,
ОСОБА_1 просив визнати цей договір недійсним.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем ОСОБА_1 не надано допустимих доказів у підтвердженні вчинення у договорі оренди земельної ділянки площею
2,71 га від 04 січня 2011 року строком на 10 років підпису не самим
ОСОБА_1 .
Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що актом № 277 огляду МСЕК
від 12 серпня 2003 року встановлена відсутність у нього функцій хапання і утримання в обох кінцівках рук у зв`язку відмороженням кистей та ампутацією пальців, суди не прийняли до уваги з підстав того, що відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач ОСОБА_1 був зобов`язаний довести в судовому засіданні обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог, а саме, те що спірний договір оренди землі не укладався й він його не підписував.
Навпаки, з матеріалів справи, зокрема, копії акта перенесення в натуру меж земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків від 08 липня 2005 року, копії договору оренди землі від 01 вересня 2014 року, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та ФГ "Дінес-Агоро", акта приймання-передачі (на місцевості) земельної ділянки, переданої в короткострокову оренду
ФГ "Дінекс-Агро" від 01 вересня 2014 року вбачається, що ці документи підписані особисто позивачем, що ним визнається.
Крім того, протягом 4 років позивач отримував оренду плату за договором оренди землі від 04 січня 2011 року, що підтверджується наявними у справі відомостями про отримання позивачем орендної плати.
Тому в матеріалах справи відсутні будь-які безспірні докази у підтверджені того, що позивач не підписував спірний договір оренди земельної ділянки, що йому належить.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_3, відхилено. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року залишено без змін.
Залишаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, суд касаційної інстанції виходив із того, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України 2004 року), дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними і допустимими доказами непідписання оспореного договору оренди земельної ділянки. При цьому він протягом 4 років отримував орендну плату за договором оренди землі від 04 січня 2011 року, укладеним із фермерським господарством
"Стоянов А. А.". Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-84цс14 від 03 вересня 2014 року, яка відповідно до статті 360-7 ЦПК України 2004 року є обов`язковою для всіх судів України.
У грудні 2017 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду України заяву про перегляд судових рішень, у якій просив скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, у редакції, що була чинною на час розгляду справи, підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема, статей 203, 215 ЦК України.
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року,