Постанова
Іменем України
02 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 752/26329/18
провадження № 61-7359св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатенко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09 жовтня 2018 року між ним та ОСОБА_2, як власником квартири АДРЕСА_1, була досягнута домовленість про укладення останнім з його дочкою - ОСОБА_3 договору оренди житлового приміщення та підписання акта прийому-передачі 18 жовтня 2018 року.
На підтвердження зазначеної домовленості 09 жовтня 2018 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 18 000 грн, з яких 9 000 грн як орендну плату за місяць користування квартирою (згідно пункту 3.2. договору) та 9 000 грн як заставу за користування майном (згідно пункту 3.6. договору).
Отримання коштів відповідачем підтверджується його власноручною розпискою, зазначеною в тексті договору.
Переглядаючи квартиру та майно, ОСОБА_3 було виявлено недоліки, які суперечили задекларованим відповідачем домовленостям.
За таких обставин акт прийому-передачі від 18 жовтня 2018 року підписаний нею як орендарем не був, договір оренди житлового приміщення від 09 жовтня 2018 року не було укладено.
Вказував, що жодного дня його дочка квартирою не користувалась.
Грошові кошти в сумі 18 000 грн відповідачем не повернуті.
Враховуючи вищевикладене, просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 18 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року у складі судді Мазур Ю. Ю. у задоволення позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та необґрунтованими.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 18 000 грн.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, виходив із того, що договір житлового приміщення не підписаний стороною орендаря, його не можна вважати укладеним, а тому грошові кошти, сплачені позивачем на його виконання, повинні бути стягнуті на його користь як безпідставно отримані відповідно до статті 1212 ЦК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верхового Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення, яким залишити в силі рішення місцевого суду.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 1212 ЦК України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14?144цс18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 757/25368/16-ц, провадження № 61-21669 св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що договір оренди було укладено саме між ним та позивачем, оскільки між ними була досягнута згода з усіх істотних умов договору, та договір почав ними виконуватися, що підтверджується двосторонньо підписаним договором, внесеною оплатою за оренду квартири, переданими за актом прийому-передачі квартири ключами від неї та майном, що в ній знаходиться, який також підписано ними спільно, а тому відсутні законні підстави для задоволення позову.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 березня 2017 року ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи та письмових пояснень сторін по справі вбачається, що 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягнуто домовленості про укладення між останнім та ОСОБА_3 договору оренди житлового приміщення, а саме квартири-студії № 4, загальною площею 27 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, з 18 жовтня 2018 року по 17 квітня 2018 року.
Зі змісту письмового договору оренди житлового приміщення, копії якого подані сторонами суду, вбачається, що цей договір укладено між ОСОБА_2, як орендодавцем, та ОСОБА_3, як орендарем.
Сторонами також не заперечувалось та підтверджено письмовою розпискою відповідача, що 09 жовтня 2018 року позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 18 000 грн, з яких 9 000 грн як орендну плату за місяць користування квартирою (згідно пункту 3.2. договору) та 9 000 грн як заставу за користування майном (згідно пункту 3.6. договору).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.